Архів
Вівторок,
19 листопада 2024 року

№ 47 (20091)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:
  Версія для друку          На головну

Відчуває Полісся на дотик

Оксана ЗЛЕНКО.

Юлія Новак-Голубєва народилася в поліській глибинці — селі Великі Цепцевичі, що простягнулося над Горинню на Рівненщині аж на цілих дев’ять кілометрів!

Вона ровесниця нашої незалежності. Свій перший гонорар отримала ще школяркою від «Сільських вістей». Радості не було меж: надрукували! Ще й перші гроші на пошту надіслали! Це додало впевненості та бажання працювати зі словом: були нові публікації й чесно зароблені гонорари. Національний університет «Острозька академія», де Юлія отримала фах філософа-релігієзнавця, став наступною професійною та життєвою сходинкою. Саме тут познайомилися, щоб згодом поєднати серця, двоє молодих викладачів — Юлія Новак та Віталій Голубєв…

Глибина, чуттєвість і виваженість суджень — саме те, що вирізняє її творчість. А ще в кожному рядочку живе зболена, але незламна душа українки. Вона й пише душею: тонко відчуває своє Полісся на дотик і на смак, підкреслює його унікальний колорит часто вживаними там діалектизмами. Бо назавжди пов’язана з рідним селом якоюсь невидимою пуповиною.

За першої-ліпшої нагоди поспішає на малу батьківщину разом із чоловіком Віталієм та трьома чарівними донечками — і коли вони так виросли? Двійнятам Олександрі й Віталіні вже по сім рочків, Іваночці, що має особливі потреби, незабаром шість. Тож головне призначення Юлії — звісно, бути мамою.

Втім, якщо тобі до снаги його величність Слово, ти точно викроїш час, аби покласти його на папір… Та як майстерно! Коли дівчатка вже сплять, а в мами залишається ще трі-і-шечки сили, виливає незрадливу душу в короткій прозі. Зізнається: це її улюблений жанр. Бо в скромній кількості рядків тут можна так багато сказати! А надто про війну…

Нещодавно Юлія Новак-Голубєва стала фіналісткою конкурсу короткої воєнної прози: це всеукраїнське змагання від видавництва «Білка». Нагороду отримала за есей «Перекур», де головний герой — рідний дядько Сергій із Великих Цепцевичів. Він із 2022-го тримає над нами небо… «Твої, Юлько, слова, лучче всякого енергетика, я тобі скажу», — так відреагував дядько на її визнання. Втім, сотні, тисячі таких «дядьків» вже впізнають себе в цих промовистих рядках…

Юля пригадує, як на початках великої війни першим зібрав себе докупи її тато: так, каже, нам треба зробити запаси харчів, подумати про те, щоб було пальне… І закопав кілька каністр у городі — в різних місцях. Згодом нас накрила бензинова криза, пригадуєте? Але тато забув, де саме він той «скарб» закопав, — довелося ходити по власному городові з металошукачем… Отакі невигадані сільські історії, в яких, вочевидь, не варто шукати особливої моралі…

«Мораль поставимо в куток», — саме так називається ще один Юлин есей, який народився в сільській маршрутці. Вона ж не втомлюється дарувати нам задоволення доторкнутися до її слова на творчих вечорах: припадаємо, як до цілющого джерела, що лікує душі. Бо маємо таку глибоку внутрішню потребу: поруч новітньої історії рідного народу крокує і його нова література.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Шукають вітру в полі
Читати
Найбільший урожай — на півдні
Читати
На соцстандарти нема грошей
Читати
Вивезли з-під обстрілів
Читати
Залишили під вартою
Читати
Менше звернень до судів
Читати
Iмпорт перевищує
Читати
Нарощують власний видобуток
Читати
Продовжено термін подання документів
Читати
Ось такі обсяги підтримки
Читати
«Дороговказ» для села
Читати
Привели гроші
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове