• Небайдужі

За покликом материнських сердець

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Рівненська область.

БУХГАЛТЕР Демидівського виробничого заготівельно-торговельного підприємства Світлана Стрільчук та товарознавець Мар’яна Ожеховська займаються волонтерством із перших днів великої війни. За покликом небайдужих материнських сердець. На найріднішій у світі землі, яку не проміняли на закордони.

Хоча, приміром, у Світлани така можливість була: її рідний брат давно проживає у Великій Британії, тож одразу зробив для неї та трьох дітей усі необхідні документи.

«Чоловік, який працює в місцевому лісництві, тоді сказав: «Ти з дітьми їдеш, а я лишаюся». І хоча з того першого страху ми вже й валізи зібрали, залишити домівку не наважилися… Бо тут і стіни окрилюють», — каже Світлана.

Тож опанувала себе і твердо вирішила: допомагатиме людям, не полишаючи малої батьківщини. Так само думала і її колега-подруга Мар’яна. В цьому бажанні їх утвердив священник Православної церкви України, до якої ходять.

«Брат мого чоловіка взяв свого буса, та й поїхали ми по наших парафіянах. Люди так швидко його заповнили, що ми й не сподівалися! Навіть тачками везли і закрутки, й тушонки, і випічку, й засоби гігієни. Пригадую, пенсіонерка, в якої донька проживає в Італії, всі, що були, надіслані макарони вивезла. Навіть найбідніша родина, від якої не сподівалися на допомогу, принесла просто-таки непідйомну рябу сумку. І це перевернуло наші душі», — розповідає Мар’яна. Усе зібране організовано звозили до благочинного, а він через перевірених волонтерів відправляв хлопцям на передову.

Коли ж вона побачила у кількох телевізійних репортажах, як жінки народжують у метро, дістала весь одяг, із якого виріс її Іванко, перепрала, перепрасувала. І сформували посилки на Київ та Харків. Із підписами: «Одяг для діток до трьох місяців», «до шести місяців», «до року»…

Тим часом Світлана безкоштовно прихистила в сільській хатині в Маслянці, що дісталася їй у спадок від мами, бабусю та двох її дорослих онуків із Соледара. Нині Віктор і Григорій боронять Україну в лавах ЗСУ. А для 84-річної пані Антоніни, яка втратила документи, Світлана допомагає їх відновити.

«І все наша Світланка встигає, хоча сама нещодавно вчетверте стала мамою. Здавалося б, турбот у неї тепер ого-го — не до волонтерства. Аж оце днями приїздить до нас в офіс візочком із півторамісячною донечкою: каже, посилку відправляла чоловікові, котрий родом із села Вербень: призвали в 57 років, а він без сім’ї, тож нема від кого чекати на допомогу. Вона ж поспішає всіх зігріти своїм теплом», — розповідає директорка підприємства Валентина Грик.

Кожен день у жінок розписаний до хвилин: щоб і вдома лад був, і людям допомогти. Зізнаються: сидіти їм не доводиться, від ранку до смеркання в русі. Тепер, кажуть, уже немає хати, з якої хтось не пішов боронити Україну: тож купували й бронежилети, й інше спорядження. А брат Світлани пересилає з Британії теплові- зори для земляків.

Хоча нині забезпечення війська поліпшилося, від смачненького домашнього хлопці не відмовляються.

«Як тільки хтось із Демидівки чи навколишніх сіл навідується у відпустку, дівчата одразу смажать, парять, варять: аби ніхто не поїхав без гостинців. І додають до страв головний інгредієнт — частинку небайдужих сердець. До випікання печива долучається Світланина старша донька Ганнуся: вона вчиться в місцевому професійному училищі на кухаря-кондитера, тож залюбки готує разом із одногрупниками», — додає Валентина Грик.

Мар’яна Ожеховська та Світлана Стрільчук інвестують у скромні смаколики здебільшого власні кошти. Вони вдячні директорці за те, що дає можливість закупити борошно, масло, дріжджі, каву чи чай за ціною постачальників. Це здешевлює виготовлену невтомними руками матерів продукцію.

Обидві жінки аж світяться добром, яким щиро діляться з іншими.

«А ділитися є з ким: із перших днів війни в ЗСУ зять нашого касира, брат економіста, син рідної сестри Мар’яни. А, приміром, сини продавців із села Товпижин Ганни Денисюк та Надії Касянчук пройшли АТО і боронять Україну нині. Повірте, цей список героїв можна продовжувати. Ми підтримуємо одне одного і щиро бажаємо, щоб сини, чоловіки, батьки та брати повернулися з перемогою, щоб уберіг їх Господь від ворожих куль та снарядів», — підводить риску Валентина Грик.