• З літопису наших днів

Дикі експерименти

Микола ЯСЕНЬ.

Дніпропетровська область.

Цієї зими у приватному господарстві села Орлівщина від голоду загинули коні (див. «СВ» 20 січня ц. р. «Не коні винні»). На жаль, цей ганебний випадок виявився на Дніпропетровщині непоодинокий. Нещодавно у селі Олександрівка ледве встигли врятувати півсотні дійних корів.

УТРИМУВАЛИ їх у колишніх корівниках радгоспу, давно зруйнованих та занехаяних настільки, що до них страшно підійти. Вікна й двері вибиті, навіть згадки немає про стійла, годівниці, молокопроводи, напувалки... У день прибуття за тривожним сигналом членів товариства захисту тварин «Вірність» на «фермі» ні соломинки, ні бадилинки із того, що могло би бути кормом, не знайшли.

— Ми побачили не худобу, а скелети, обтягнуті шкірою, — розповідає активістка товариства Юліана Кулюкіна. — Корови ледь трималися на ногах, раз у раз падали на коліна, завалювалися набік. Навмисне створений «табір смерті» для тварин — інакше не скажеш...

Не відразу знайшов слова, аби висловити своє враження від побаченого і ветеринарний лікар Михайло Розумовський. Частина корів, не маючи сил вийти із напівзруйнованих приміщень, безсило «відпочивала» на кізяках, які накопичувалися тут, судячи з усього, роками. На багатьох шерсть облізла до глибоких виразок — їх ніхто не доглядав. Поки ветлікар фіксував зневоднення і відсутність повноцінного харчування понад 50 корів, власник ферми підприємець Павло Сич запевняв, що щодня надоює від кожної з них, як мінімум, по 10 літрів молока!

«То, може, це якийсь «науковий» експеримент?» — знайшлися в області жартівники. Олександрівка — центральна садиба в недалекому минулому навчально-підсобного радгоспу… Дніпропетровського аграрного університету. Тут півстоліття поспіль на полях і фермах не тільки його студенти отримували практичні навички і знання, а ще й випробовувалися та впроваджувалися всілякі розробки й винаходи вчених університету. Варто згадати хоча б Григорія Гузенка, котрий створив свою школу вирощування на сіно багаторічного різнотрав’я на не займаних раніше, але залужених землях.

А тепер ось «експериментує» фермер Павло Сич, «доводячи», що худобі начебто корми не потрібні. А йому в цьому, бачте, заважають! Учинили наліт на його ферму «заради піару».

— Нічого собі піар! — обурюється все той же Михайло Розумовський. — На цій фермі утримуються корови, яких останні 3-5 років не обстежували на туберкульоз, лейкоз та інші небезпечні захворювання. На них відсутні бирки (кліпси), тож ідентифікувати їх за документами Сича практично неможливо. Немає обов’язкових записів-свідчень державної ветеринарної служби про планові профілактичні щеплення…

До речі, розбите приміщення колишнього корівника, обране фермером для свого поголів’я, захоплене ним самочинно, без будь-якого на те дозволу. Павло Сич його не викупляв і не брав в оренду. Таємницею залишилося й те, хто і з якою метою приймав молоко з «експериментальної» ферми. Адже документів про це жодних.

У цій історії втішає єдине: вдалося знайти фермерів, які згодилися порятувати корів, взявши їх на термінове «оздоровлення». А тим часом товариство охорони тварин із правами обласної громадської організації «Вірність» домоглося реєстрації за цим фактом кримінальної справи. І зажадало якомога швидшого втручання в неї регіонального представництва Держспоживслужби.

Отака «наука» сьогодні у колишньому навчальному господарстві.