• Довкілля

Про сміття, сумління і мораль

Олена КОЩЕНКО.

Стихійні звалища непотребу, нагромаджені у прилеглих до населених пунктів лісах та лісосмугах, на полях та берегах річок, стали прикметою сьогодення. Тільки от шукати винуватців старих смітників ніхто вже й не береться. А не вхопили за руку — так наче й не смітив…

З МЕТОЮ боротьби із цим ганебним явищем парламентарі внесли зміни до низки природоохоронних законів та Кодексу про адміністративні правопорушення. Згідно з ними, вп’ятеро збільшено штрафи за захаращення довкілля побутовим непотребом. А водночас (до уваги любителів побенкетувати у травневі свята на свіжому повітрі) — і за необережне поводження з вогнем у лісі. Документ, зокрема, передбачає збільшення штрафу з 5-10 неоподатковуваних мінімумів до 25-50, а для посадовців — із 10-20 до 50-100. Якщо взяти до відома, що нині цей мінімум становить 800 гривень, то, коли тепер когось заскочать на гарячому у лісосмузі з мішечком такого собі домашнього «скарбу», можуть накласти дошкульний штраф — 20-40 тисяч гривень.

Щоправда, і чинне донедавна стягнення за подібне теж було немале — 4-8 тисяч гривень. Але кого це зупиняло? Як правило, інспектори обмежувалися виховною бесідою з порушником.

До чого це вже призвело у масштабах України, можна переконатись, пройшовшись хоча б лісами та берегами річок і потічків Карпат, які претендують на звання туристичної перлини України. Вони сьогодні майже всі потопають у нагромадженому просто неба непотребі. Надто у старому мотлоху і пластикових пляшках (їх тут тисячі). А ще сюди ж виносять сміття з хати після ремонту — биту цеглу, шматки штукатурки… Після побаченого всі телевізійні рекламні відеоролики про «чисту джерельну воду Карпат» та про «цнотливу велич природи Карпат» сприймаються з іронією.

Околиці столиці не в кращій ситуації. У лісах при виїзді з Києва — пластикові пляшки і тара, консервні банки, обгортки з-під наїдків, сліди від багаття. Побутове сміття не тільки захаращує, а й нищить екосистему лісу, виділяючи отруйні речовини.

Мусимо визнати: культура поводження з побутовими відходами у нас, українців, аж ніяк не європейська. У тих же селах організація збору та вивезення сміття чи не на найнижчому «еволюційному» рівні, а зазвичай такої просто немає. Не скрізь створено навіть комунальні служби, а одними роз’яснювальними бесідами справі не зарадиш. Як заведено? Хату і двір причепурив, а сміття звідти можна й десь на «нічийному» привіллі тихцем прилаштувати. І найприкріше, що така «господаровитість» подекуди вважається мало не нормою. Тобто, бачачи, як хтось так учиняє, односелець зазвичай не присоромить, не зупинить сусіда. Бо й сам такий.

Загальновідомо, що кинуте просто неба сміття, крім паперу, розкладається протягом 10-500 років, а то й тисячоліття. Так, для «саморозкладу» старого взуття потрібно щонайменше десять років, автоакумуляторів, електричних батарейок, фольги — понад сто, гумових покришок — 120-140, пластикових пляшок — 180-200, алюмінієвих консервних банок — 500 років.

Хочеться запитати: через скільки часу засиплемо сміттям навколишні яри, рови, лісосмуги, отак удаючи, що нічого не відбувається? На скільки ще років вистачить ресурсу природи?