• Дивосвіт навколо нас

У ранковому лісі

Олександр
ПОНОМАРЕНКО.

ВІЙНУЛО теплом, і журавлині ключі повертаються на батьківщину. Вже немає в лісі останніх сірих островків снігу, а це означає, що можна збирати березовий сік.

Як давно те було, коли в далекому дитинстві прокидався о шостій ранку, аби до школи встигнути принести майже повне відро соку. Пролетіли роки, але, як і колись, прокидаюсь ранесенько — і за 15 хвилин я вже в лісі. Навколо тиша і спокій; із беріз капає сік як сльоза — чистий, прозорий і холодний після ночі, багато не вип’єш.

Уже два тижні навідуюсь до лісу. Встигаю до роботи і після; за нагоди їжджу велосипедом і посеред дня — не тому, що мені треба багато соку. Це вже внутрішня необхідність, без цього вже не зможу жити. Закінчиться сокорух, то так само зранку поспішатиму на тихе плесо річки на риболовлю, а потім — ліс: гриби, ягоди…

Далеко на обрії ледь видно цяточки — то повертаються з вирію журавлі. А в ранковому лісі — тиша і спокій. І капає з берези сік — чистий як сльоза, такий, як у моєму далекому дитинстві.