• Природа і ми

Дуб, як велетень, стоїть

Василь РЯБЧУК.

Львівська область.

ВІН ріс на узліссі. Великий, із мускулистим стовбуром і розлогим гіллям. Рівних йому не було в усій окрузі.

Неподалік — берізки, липи. З роками вони витягувались, гарнішали, ставали як наречені. Лише іноді дуб, ніби ненароком, заглядався на них. Під наметом сусідів виросли сором’язливі маленькі деревця. Вони про щось шепотіли, дзвеніли пташиними піснями, інколи неспокійно шуміли. Але негоду зустрічали дружно.

Тільки дуб жив самотою. Звіддалік дивився на чужі веселощі, горе. І невдогад було йому, здоровому велетневі, що прийде колись і до нього старість. А вона настала непомітно. Спочатку у стовбурі з’явилось невелике дупло, в якому поселилась сім’я веселих шпаків. Осіння буря зламала кілька великих гілок. Листя з кожним роком дедалі грубішало, вкривалося зморшками.

У сусідів — спокійних величних лип — уже підросли липки-внучата, зліва від дуба тріпотіли листям берези-підлітки.

...Через кілька років весняної пори я знову прийшов до нього. Зупинився здивований: під його кроною-наметом виросло десятків зо два молодих дубків. А старий надійно оберігав їх від зимових завірюх, осінніх дощів, літньої спекоти.

Лишайники сивими бородами оповили стовбур. Побільшало сухого гілля у верхів’ї крони. Дерево старіло гордо, оберігаючи молоді дубенята.