• Сила громади

На згарищі жевріє надія

Ірина МАЛЮК.

Львівська область.

Фото Ярослава Табінського.

Шум гірської річки перебиває гомін трьох десятків чоловіків, гул бетономішалки, трактора… Поруч дзвінкі голоси жінок, що саме нарізають до столу хліб… Одне слово, робота кипить.

У СЕЛІ Топільниця, що в Старосамбірському районі, перепадами електричної напруги нікого не здивуєш. У людей через це часто псуються телевізори, холодильники, пральні машини. Неодноразово займалися хліви й стодоли. І ось чергове горе, цього разу воно спіткало сім’ю Василя та Лілії Котецьких — дотла згоріла хата. Добре, що самі з трьома дітьми зосталися живі. Сонних 4-класницю Марію, 3-класника Миколу та майбутнього першокласника Василька винесли через вікно.

— У нас була кухня, спальня, коридор і ще дві кімнати, — горює господиня обійстя, — а зараз немає нічого. Згоріли документи, одяг, меблі… Словом, усе, що надбали за 10 років спільного життя. Вціліла хіба що криниця на подвір’ї.

Якби не громада, то не знали б погорільці, де й на що жити. Земляки відразу ж узялися допомагати. Так, упродовж перших днів після пожежі всім селом збирали кошти для сім’ї Котецьких, долучилися також сусідні села. Толокою розчистили згарище. По гарячих слідах зібрали близько 50 тисяч гривень, аби швидко закласти фундамент. Місцевий підприємець дав у користування бетономішалку. Родичі взялися організовувати будівництво нової хати. Планують, що буде цегляна, оскільки дерево мало б сохнути принаймні три роки, а так довго чекати родина, звісно, не може.

Тим часом люди діляться продуктами, одягом, підтримують морально.

— Якби земляки не підставили плечі, не знаю, що й робили б.

Так каже Ліля і з сумом дивиться на діточок. У Марійки й Миколки згоріли всі підручники, зошити, щоденники. У наймолодшого Василька — свої переживання, адже у нього не залишилося жодної іграшки, а до братикового велосипеда, що дивом уцілів, ще треба дорости.

Трійко дітей тримаються вкупці. Разом переходять кладку через річку від бабці до свого дому і разом мріють про новий дах над головою.

Земляки ж підбадьорюють. І це вселяє убитій горем сім’ї надію.

Громада завжди була основою села, його життєвого укладу, де віками присутні взаємовиручка і щиросерде один до одного ставлення. Хоч і важко нині всім людям (нелегкі ж бо часи для країни), та на таких громадах, як Топільницька, за великим рахунком, тримається держава. Тримається світ.