• Освіта

Суцільна боротьба за виживання

Галина ВЕРНИГОРА.

Офіційно повідомлено, що вже з першого червня розпочне набір студентів Кропивницький інститут Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського.

ЦЕЙ ВИЩИЙ навчальний заклад добре відомий не лише в Україні. Адже із ним пов’язані імена всесвітньо відомих учених. Це природознавець Володимир Вернадський, юрист і дослідник у галузі громадянського права Олімпіад Іоффе, фізик-атомник Ігор Курчатов, хімік Олександр Байков, нобелівські лауреати з фізики Ігор Тамм та Ілля Франк… На час анексії Кримського півострова університет був державним ВНЗ IV рівня акредитації. Новоспечена влада перейменувала його на Кримський федеральний університет ім. Вернадського. Проте керівники вишу розпочали роботу з МОН для переведення більшої частини закладу на підконтрольну українську територію.

Що й було зроблено. Нині цей ВНЗ працює в Києві, тут викладають 536 педагогів, навчаються понад 3 тисячі студентів. Нині ж таврійці намагаються розгорнути навчальний процес ще й на базі Кірово­градського інституту регіонального управління та економіки. Заявлено про відкриття таких спеціальностей: менеджмент, право, психологія, туризм, здоров’я людини і реабілітація, фізична культура.

Та, на жаль, майбутнє цього навчального закладу видається далеко не безхмарним. Про це говорить ректор ТНУ ім. В. І. Вернадського Володимир Каразін. Переконливим свідченням цього є доля інших вишів-переселенців в Україні.

Уже третій рік минає відтоді, як два десятки вищих навчальних закладів і 15 наукових установ із Криму і частини Донбасу переїхали: одні до своїх філій на звільненій території регіону, інші до Києва, Вінниці, Харкова, Сум, Миколаєва, Кривого Рогу… ВНЗ платять податки, створюють нові робочі місця, чим загострюють конкуренцію з місцевими університетами, що теж певною мірою покликано призвести до підвищення якості освіти.

Тим часом патріотично налаштовані викладачі, які залишили домівки, навряд чи могли передбачити, яку ціну їм доведеться заплатити за свободу. Адже більшість із них залишилася зі своїми проблемами сам на сам.

Декому доводиться буквально виживати. Першим нагальним питанням є відсутність доступного житла — і для студентів, і для професорсько-викладацького складу. Непоодинока ситуація, коли викладачі всю свою зарплату вимушені віддавати за оренду квартири, а виживати за рахунок підробітку. Місць у гуртожитках катастрофічно не вистачає. А це — головна причина, чому університети не набрали достатню кількість абітурієнтів, які могли б самостійно фінансувати своє навчання, але не можуть дозволити собі дорогу оренду житла. Тож частина молоді, що могла стати активною частиною українського суспільства, так і залишилася на території, де їй безупинно «промиває мізки» російська пропаганда.

Освітяни нарікають, що анонсована нинішнім урядом «всебічна підтримка» вишів-переселенців залишилася хіба що на словах. А ситуація з переміщеними навчальними закладами є яскравим прикладом недолугої державної політики стосовно Донбасу і анексованого Криму.