• Заповітне

Зброя грізна і прекрасна

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Стоячи на колінах, щоб дати автограф бійцеві, котрий на війні втратив ногу й руку, завершила перший сольний концерт у Харкові співачка Тоня Матвієнко.

КРІМ ВЕТЕРАНІВ АТО, поранених, які одужують у Харківському військовому шпиталі, Тоня запросила на концерт родини полеглих на цій війні, строковиків-нацгвардійців та курсантів Національної академії національної гвардії. На знак шани та подяки співачка виконала відому пісню «Ой верше, мій верше». Здається, у всіх присутніх в залі на очах були сльози.

— Це для вас, — вклоняється Тоня бійцям.

Зі сцени співачка розповіла, що під час гастролей у США після концерту до неї підійшов американець. Немолодий уже чоловік зізнався, що не знає, про що ця пісня (мова про «Ой верше...»), але від неї йому так защеміла душа, стільки згадалося і хорошого, і сумного... Нічого подібного він ніколи не чув. Вона була надзвичайно щаслива, почувши такий відгук про українську пісню.

Це вже другий сольний концерт українських артистів, який нинішня весна подарувала Харкову. Перший, що відбувся на початку березня, дала народна артистка України Марія Бурмака, котра народилася в столиці Слобожанщини. Тоді вона поділилася із земляками найпотаємнішим бажанням: найкращою втіхою для неї буде, коли в Харкові українські артисти збиратимуть повні зали. Отож Марія може тішитись: на концерті її подруги Тоні Матвієнко був аншлаг. Адже співачка не розділяє упередженого ставлення деяких її колег до Харківщини як «російськомовного важкого регіону».

— Люди скучили за справжнім, українським, — вважає Тоня.

Окрім слухачів старшого покоління, які пам’ятають і люблять пісні її матері Ніни Матвієнко, котрих чимало в репертуарі доньки, прийшли й молоді харків’яни, яким до душі творчість саме Тоні.

— Не треба порівнювати мене із мамою, — трішки ображається Тоня, коли запитую, чи важко було торувати власний творчий шлях у яскравих променях неньчиної слави. — Я не її тінь — я її донька.

Антоніна успадкувала чудовий голос. Утім, це не означає, що їй було легко збиратися на пісенний Олімп. Власне, співати на професійній сцені почала пізно, коли виповнилося 26. Перед цим здобула дві вищі освіти, одна з яких — народний спів. Стала солісткою Київського камерного оркестру, записала перші пісні, зняла відеокліп... А потім — участь у телевізійному шоу «Голос країни». Як зізнається Тоня журналістам, цей проект вирішальний, доленосний у її житті.

— Мені вдалося довести самій собі і людям, що я особистість, — розмірковує співачка. — Голосування прихильників дало мені щасливий квиток у майбутнє. Я міцно тримаю його у руці до сьогодні...

Тоня у Харкові, в театрі «Березіль», не лише співала, а й багато спілкувалася із залом. Від щирого серця, від усієї душі. Ділилася думками про родину, яка у неї врешті-решт з’явилася, другу доньку, котра нещодавно народилася, через 17 років після першої. Малечу назвали Ніна, як бабусю. А ще говорила про Україну, війну і пісенну традицію.

— Для нашого народу пісня має сакральне значення, — переконана Тоня Матвієнко. — Вона була одним із головних чинників життя людини. Нині ми захищаємо від ворога не територію, не ділянку фронту, а Україну, яка без пісні неможлива. Музика — це мова нації, її душа. І водночас зброя — грізна і прекрасна.

На фото автора: автограф захисникові.