• Бувальщина

Знай наших!..

Роман КРИКУН.

м. Сокаль Львівської області.

Молодики Юрко та Віктор, спеціалісти з установки та обслуговування кондиціонерів, завантажили у багажник свого пошарпаного «Жигулика» важкенький апарат зі всіляким начинням до нього і вирушили за адресою замовника.

Виявилось, що від дороги до будинку клієнта далекувато. Перти апарат на руках хлопцям було не до снаги, тож вирішили під’їхати якомога ближче до під’їзду. А для цього довелося вилізти на тротуар. (Це нині він став проїжджою частиною, а в недалекому минулому правил дорожнього руху дотримувались значно суворіше).

Тож хлопці потихеньку рухаються тротуаром, а попереду шкутильгає бабуся — божа кульбабка.

Юрко каже водієві Віктору:

— Тільки не сигналь їй, а то ще перелякаєш, борони Боже, до смерті, гріхи потім так і посиплються на наші голови.

Віктор зуби зціпив — кому охота плентатися за пішоходом, проте товариша послухав. Не сигналив, однак кілька разів натискував на зчеплення і гучно газував.

А бабусі, як то кажуть, байдужісінько — нуль уваги. Стала вона лише саме біля того під’їзду, де й хлопцям належало зупинитись. Віктор, заглушивши машину, підійшов до неї та й каже:

— Бабусю, невже не можна було вбік відійти? Невже не чули, що за вами машина їде? І не страшно було?

— Ой-ой, синочку! — відхилила край хустки від вуха літня жінка. — Вибачай, трохи недочуваю. Кажи голосніше...

А потім, обернувшись, якось по-своєму оцінила ситуацію і мовила:

— І оце ти своїм задрипаним «Жигульчиком» хотів мене, стару бабу, налякати? Та у сорок першому році нашим селом так само, як оце ви сьогодні, німецький танк за мною сунув. Так я і тоді з дороги не зійшла! Він мене ледве у спину не штовхав, а я поволеньки йшла доти, доки мені потрібно було на свою вулицю звернути! Щоправда, німчури, гади, про щось, мов ті гусаки репані, голосно ґелґотіли, свистіли і вельми реготали, мало не випадаючи із башти танка... Але нічого — я своїм ніколи нікому не поступалась. Ні перед ким на коліна не падала. А тим паче перед отими зайдами-блазнями... — гордовито мовила бабуся і насамкінець раптом знітилась: — Ну а за сьогоднішній випадок, хлопчики, пробачте глуху тетерю... Що вам, молодим і красивим, дорогою не поступилась... Буває!