На вулиці Красноперівській

Олексій МОТОРНИЙ.

м. Карлівка

Полтавської області.

Понад 300 років тому гетьман Іван Мазепа подарував судді Полтавського полку Івану Красноперечу землі, що над річкою Орчик у Полтавській губернії. Багата на рослинність і звіра місцина, де річка слугувала надійною перешкодою для нападників, недовго лишалася незаселеною.

МІСТО Карлівка, згідно з розвідками нашого земляка наукового співробітника місцевого музею Віталія Пилипця, виникло на цих землях 286 років тому. З часом тут з’явилися інші поселення: Попівка, Варварівка, Федорівка, Климівка, Білухівка.

Перша вулиця Карлівки завдовжки більш як два кілометри дістала назву Красноперівська. На ній понад річкою розмістилося 120 дворів. За свій вік вулиця побачила й витерпіла багато: тут здіймали куряву тачанки Нестора Махна, гарцювала кіннота отамана Денікіна, а під час війни 1941-1945 років її топтали чоботи німецько-фашистських загарбників...

Колись на початку вулиці було обійстя з цегляним будинком у центрі — маєток, як казали у нас. Після жовтневої революції у ньому діяв комсомольський осередок, що й змінило назву вулиці на Комсомольську. Тривалий час вона була головною, але згодом центр містечка змістився. Маєток простояв до 1960 року, в роки моєї юності його називали «учительським» — тут мешкали викладачі карлівських середніх шкіл №1 і 2.

Я народився, виріс і живу над річкою в мальовничому куточку Красноперівської вулиці, який колись називався Приточівкою, а зараз Камінцями. На річці є неповторні місця для купання: Лисенкове, Шпакове, Ремеслянське, Озмієве, Криве, Ясенове. За нею темніє ліс. Чисте повітря, риболовля — справді райське місце, яке приваблює відпочивальників.

Та як би ми не пишалися історією свого краю, його пречудовою природою — основним багатством є, звісно, люди. Тут виріс генерал-майор Анатолій Каліман. Прославили наше місто хірург Георгій Клевацький, заступник генерального директора Карлівського машинобудівного заводу Микола Холод, головний інженер цього ж заводу Володимир Свириденко, колгоспна ланкова Катерина Пушкар, головний інженер механізованої дорожньо-будівельної колони №7 Віталій Свириденко і багато-багато інших. А скільки сімейних трудових династій дала наша вулиця! Кодинці, Іваньки, Омельченки, Великі, Пушкарі, Свириденки, Королехи, Клевацькі, Наконечні, Козачинські, Подчерняєви...

Двоюрідні брати Володимир та Віталій Свириденки доклали чимало зусиль, щоб Красноперівська була заасфальтована, а мешканці її мали воду та газ. Ці небайдужі чоловіки подали приклад наполегливості у досягненні запланованого, пробудили почуття господарів. Звісно, нашій вулиці ще далеко до зразкової, але, якої б пори не йшов нею, взуття залишається сухим і чистим.

Хто б міг подумати, що нашим синам випаде доля не тільки плекати рідну землю, свій край, а, як колись дідам і батькам, захищати її зі зброєю в руках.

Знову війна

і «гради» гатять —

Це подаруночки від «брата»...

Горить земля...

Це рядки з вірша жительки нашої вулиці Майї Свириденко про події на Донбасі. Зараз там воюють брати Козачинські — Олександр, Сергій та Ярослав. Швидкої перемоги вам, наші мужні захисники!