• Рядки з листів

Терпіння українців на межі

Західні друзі обманули українців із запровадженням вільної торгівлі, обклавши різними квотами так, що вітчизняним експортерам практично нічого там робити. Подібне сталося і з безвізовим режимом. Із цими обмеженнями він став таким же, як і віза, тільки в іншій формі. І тієї ейфорії, з якою українська влада сприйняла голосування в Європейському парламенті за безвіз, зовсім не розділяє народ. Адже переважній більшості людей не до подорожей Європою, коли ні за що купити їжу, пігулки, а про стаціонарне лікування годі казати. Коли нічим сплатити комунальні послуги, коли влада погрожує конфіскацією майна за борги, кому потрібен той безвіз? Тому й надали його українцям, бо знали, що скористатися такою європейською щедрістю буде нікому.

Володимир БЛИЗНЮК.

Барвінківський район

Харківської області

Чиновники Чорногорії відмовилися від високих зарплат і пенсій, а нашим усе мало. Не зважають на те, що країна перебуває в складному становищі, причому з їхньою допомогою. Принц Саудівської Аравії 32 млрд доларів віддав на благодійність. А в нас жоден мільярдер чи мільйонер не спромігся на подібне. Якби кожен із них зробив свій унесок у розвиток України, не довелося б прогинатися перед МВФ, вивозити ліс-кругляк, продавати землю, піднімати пенсійний вік і тарифи на комуналку.

Віктор УДОВІЧЕНКО.

с. Минівка

Полтавського району

Полтавської області.

Зі свого раннього дитинства добре пам’ятаю, що навесні в домі та на подвір’ї все старанно порядкувалося. «Вікна завжди повинні бути чисті, бо до них приходять янголи», — повчала мене бабця. Врізався в пам’ять і один епізод із мого виховання. Якось дід купив на базарі гарбузове насіння. Я його полузала та й кинула тихцем лушпиння під найближчий кущик бузку. Бабця саме була зайнята роботою, і я думала, що не зверне увагу, та вона тут же мене покликала, змусила визбирати все до лушпининки та кинути туди, куди слід кидати сміття. «Земля свята, на ній стоїть Престол Божий, не кидай сміття Господу під ноги: він на тебе гніватиметься за зневагу, і ти вже не зможеш його ні про що просити». Можливо, все це залишки нашої прадавньої культури, давніх знань народу. Пишу про це з надією, що хтось таки зрозуміє, сприйме, розкаже своїм дітям, онукам і ми припинимо трусити килимки з вікон, викидати недоїдки, недопалки, різне сміття одне одному на голови та нашим янголам-охоронцям.

Людмила ОСОКА.

Київська область.

Пишу до вас, а в самого від хвилювання і розпачу руки тремтять. Дожилися вже до того, що двох пенсій (моєї і бабиної) на ліки не вистачає. Наші «дорогі верхи» на кожному кроці ставлять селянинові підніжки. Знищили підприємства, колгоспи, відтак у нашому Сядриному, як і в переважній більшості українських сіл, нині панує тотальне безробіття. Люди змушені полишати малих дітей і шукати заробітку у столиці або їхати на сезонні роботи за кордон. А ті поодинокі структури, які ще функціонують у селі, вже давно укомплектовані. Тож коли наша онука після закінчення педагогічного університету пішла влаштовуватися у місцеву школу на роботу, їй відмовили через відсутність вакансій.

Олександр ДУДКО.

с. Сядрине

Корюківського району

Чернігівської області.