• Відлуння

Добрі справи живуть довго

Тетяна РЯБОКЛЯЧ.

Іванківський район

Київської області.

Це фото, пам’ять про перші тривожні дні й місяці після аварії на Чорнобильській атомній станції, Олена Михайлівна Ляхевич береже мов зіницю ока. На той час вона працювала директором будинку культури у селі Сидоровичі. Тут та в місцевій школі у травні 1986-го розмістили майже 120 працівників відділів внутрішніх справ Вінницької, Кіровоградської, Сумської та Харківської областей, які ліквідовували наслідки аварії на ЧАЕС у 30-кілометровій зоні.

ПЕРШИМИ приїхали оперативники з Вінниччини. Міліціонери-вахтовики відразу перейнялися клопотами місцевих жителів. Розпитували, чим допомогти, особливо опікувалися багатодітними родинами. Від їхньої допомоги не відмовлялися — турбот у ті дні вистачало в усіх. Незабаром спільними зусиллями сільських дітей вивезли на оздоровлення в одеський табір «Сонечко».

Найтісніші зв’язки в Олени Михайлівни зав’язалися з харків’янами зі зведеного загону обласного управління внутрішніх справ. Серед них було чимало тих, хто брав активну участь у художній самодіяльності. Разом із місцевими гості влаштовували концерти і в Сидоровичах, і в Чорнобилі, і в навколишніх селах. Світлина зафіксувала підготовку самодіяльних артистів до виступу. Поруч з Оленою Ляхевич (у центрі) місцеві жителі — сестри Галина й Ольга Гурко, Валентина Копецька, решта — медпрацівниці та правоохоронці з Харківської області.

Дехто з приїжджих писав вірші. Олена Михайлівна береже ці рядочки, в яких ідеться про об’єднання зусиль у дні загальнонародного лиха.

Теплими словами згадує вахтовиків і Надія Костянтинівна Бірюк, яка тоді працювала директором школи. «Концерти були нам потрібні, адже морально підтримували всіх — і місцевих, і приїжджих. У свій вільний час вахтовики також вельми допомагали селянам — ремонтували, будували, копали канави, щоб вода не заливала городи, прибирали й вивозили сміття. Для школярів обладнали навчальний географічний майданчик, допомогли з ремонтом приміщень...»

Добрі справи ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС селяни не забули й через 31 рік після катастрофи, вони дуже сподіваються, що всі ті люди живі та здорові.