• З літопису наших днів

Весна у Мар’їнці

Олексій ЯРОВИЙ.

Донецька область.

МИНУЛИХ вихідних та свят про війну майже не згадували. Черкащина приймала гостей у Холодному Яру, Харківщина зорганізувала фестиваль у Пархомівці, де розміщена сільська картинна галерея шедеврів світового рівня, хтось святкував Першотравень, інші досаджували картоплю... Але війна, хоча й далеко, але гриміла, як від неї не відмахуйся. У цьому я переконався, під’їжджаючи до Мар’їнки, коли назустріч вигулькнув «бусик» із червоною цифрою «200» на лобовому склі. Це означало, що до матері везуть вбитого сина.

— В неділю у Мар’їнці та Красногорівці було гаряче, — розповідає ротний Дмитро, — маємо одного «двохсотого» й трьох «трьохсотих». Це вперше по нас гатили серед білого дня. Напевне, представники ОБСЄ подалися куди подалі — відпочивати.

Ротний — молодий, але вже досвідчений старший лейтенант, однак і він не може збагнути, з чого тут може заваритися каша. Йому важко відповісти, в чому причина артнальоту серед білого дня. Натомість його підлеглий з позивним «Європа» висловлює здогад: мовляв, він бачив у бінокль, як на російські позиції навідалися журналісти з камерами.

— Уся ота стрільба затіяна для того, аби кореспондентам було що знімати, — примружується на сонці «Європа».

Стріляють здебільш із боку двох териконів. З них дуже зручно гатити по наших позиціях, які переважно на околицях Мар’їнки. Буває, від Олександрівки виїздить одинокий ворожий танк і починає випускати снаряди по наших бійцях, а залітає і в село. Але частіше стріляють все ж із териконів. От і зараз гримить над вишнями та черемхою... Коли я йду по вулиці, котра вся потопає у білому цвіту дерев, їхній аромат раптом перебиває їдкий запах пороху, що його доносить вітер із териконів.

Місцеві відчувають цей запах, бачать, звідкіля стріляють і хто це робить, але кажуть, що то українські військові провокують сепаратистів. Останні буцімто лише відповідають.

— А що ви від них хочете почути, — прояснює ситуацію місцева мешканка і патріотка Аліна Коссе, — якщо у багатьох чоловіки, брати, куми на тому боці.

Дехто з наших хлопців пропонує піти і взяти терикони штурмом. Однак «Філін», який два місяці тому тут воював, а тепер демобілізувався, вважає, що тільки чимало людей покладемо, а бажаного не досягнемо. От якби раніше... А тепер ворог врився в землю, облаштував суцільну лінію оборони, тоді як ми тримаємо фронт опорними пунктами. Отам ВОП (взводний опорний пункт), в іншому місці ще один... Зброя, звісно, набагато краща, ніж у 2014 році була у добровольців, навіть нову техніку мені вдалося побачити, однак не вистачає людей. А ще немає того патріотичного піднесення, яке було два роки тому.

Місцеві навчилися не зважати на стрільбу. От зараз, коли гримить, жіночки, які розклали бутерброди на цямрині криниці, голосно сміються. Затим обговорюють «гуманітарку». Мовляв, щось давно її Ахметов не привозив. Її тут чекають навіть тоді, коли є можливість заробити на життя працею. Гуманітарна дармівщина, кажуть, як ніщо розбещує людей.

...Наступного дня було тихо. Ми залізли на дах хати, в якій спали, щоб відремонтувати його. Напередодні під час обстрілу осколок пробив шиферину й перебив крокву, отож потрібно було залатати велику дірку. Працювали на виду у ворога. З покрівлі терикони було так добре видно, що, здається, до них можна дістати рукою. Відповідно і нас добре бачили... Впоралися з роботою завидна, ще до стрільби. У надвечір’я ж били зенітки, потім глухо заговорила «беха» (БМП), врешті-решт кілька разів гахнуло з міномета 82-го калібру. У цей час ми допомагали господині Аліні Коссе, яка нас прихистила, садити сад — аличу, айву, груші, яблуні... Пішли з городу лише тоді, коли близько «хлюпнуло» кілька куль.

... А вранці, перед тим як рушити додому, ми почули новину, що тоді, ввечері, поранило двох цивільних. Війна не милує і тих, хто до неї призвичаївся.

На фото автора: ремонт даху після обстрілів.