П’ятниця, 19 травня 2017 року № 38 (19483)
http://silskivisti.kiev.ua/19483/print.php?n=35560

  • З приводу

Тимчасова сім’я для малечі

Олена КОЩЕНКО.

В Україні запроваджено патронатну форму виховання дітей, які опинились у складних обставинах.

ПОСТАНОВУ Кабінету міністрів «Деякі питання здійснення патронату над дитиною» ухвалено у рамках національної стратегії профілактики соціального сирітства на період до 2020 року. Про що у ній ідеться?

Приміром, через якусь складну ситуацію у сім’ї дитина фактично втратила опіку батьків. Досі як було? У 98% таких випадків їй визначена одна дорога — до сиротинського притулку чи інтернату. Лише два відсотки таких дітей приймають дитбудинки сімейного типу. Тепер же держава, щоб зайве не травмувати дитячу душу, має спершу вибрати їй іншу, тимчасову, сім’ю — патронатних батьків-вихователів. Ті опікуватимуться дитиною, доглядатимуть за нею. За це патронатним батькам держава виплачуватиме зарплату, гроші на утримання дитини, зараховуватиме трудовий стаж, забезпечуватиме професійний супровід і нагляд державних соціальних служб.

Обумовлений урядовою постановою термін перебування дитини у такій родині — від трьох до шести місяців. Наприклад, поки дорослим членам родини треба допомогти відбудувати хату, що згоріла чи зруйнована паводком, або швидше працевлаштувати когось із безробітних батьків — годувальників сім’ї, або ж навіть вилікувати від нарко- чи алкозалежності. Таку дієву допомогу зобов’язані надати державні соціальні служби. При цьому, сказано в документі, «можливість повернути дитину до батьків має бути пріоритетом у роботі з сім’єю». Тож коли сім’я вийде із проблемної ситуації, дитину повернуть рідним. Якщо ж не вдається дійти позитивного результату, лише тоді мова піде про крайні заходи — влаштування у прийомну родину, всиновлення.

Є свої вимоги і до патронатних батьків. Таким може бути подружжя, яке довго живе у шлюбі, має спільних дітей не молодше підліткового віку. (Це принципова умова, адже маленька дитина не зрозуміє, чому мама стала приділяти більше уваги чужій дитині, а не їй). Вік патронатної мами має бути від 35 до 60 років, тата — від 35 до 65 років. Ще одна з пріоритетних умов — щоби хоча б один із батьків мав педагогічну освіту. Щодо житлової площі обмежень немає. Родина може мешкати навіть в орендованій квартирі.

Щомісячна заробітна плата — приблизно 4000 грн, плюс два прожиткові мінімуми на кожну опікувану дитину. При цьому держава подбала і про те, щоб дехто не заповзявся за рахунок дітей поліпшувати своє матеріальне становище. Буде відсів патронатних родин з огляду на їхні статки. Так, середньомісячний сукупний дохід сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, що передували місяцю звернення із заявою про утворення патронатної сім’ї, не може бути менший, ніж розмір прожиткового мінімуму, встановлений законом для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Водночас іще однією принциповою умовою є та, що як тільки дитина прийде у родину, один із патронатних батьків має залишити свою попередню роботу. Його основним і оплачуваним державою місцем роботи стає опіка над дитиною. Крім нарахування трудового стажу патронатні вихователі в Україні матимуть право на державне пенсійне страхування…

Поза сумнівом, притулки та інтернати — не найкраще місце для проживання та виховання дітей. І при цьому утримання дитини в них сьогодні обходиться держбюджету значно дорожче, ніж у тому ж дитячому будинку сімейного типу. Тож по всій країні заклади сімейної форми виховання поступово «витіснятимуть» казенні сиротинці. Як скоро це станеться? Чиновники кажуть, упродовж п’яти-семи років. Поки що у держбюджеті на цей рік передбачено кошти на створення та функціонування 154 патронатних сімей. Перші два роки оплата послуг патронатного вихователя та виплата соціальної допомоги на утримання дитини в сім’ї здійснюватимуться за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим. І тільки з 1 січня 2019-го, як передбачено урядовою постановою, видатки щодо патронату над дитиною фінансуватимуться з місцевих бюджетів.

Патронатна родина — новина для України. Проте це давня практика у багатьох країнах Європи та в США як свого роду підготовка дитини до усиновлення чи переїзду у прийомну сім’ю. Хотілось би, щоб вона прижилась і в Україні.