• Людина та її справа

Жінка яблуневої долі

Леся ГУДЗЬ.

Житомирська область.

Фото автора.

ПРО НЕЇ можна сказати багато хорошого — за тими численними зробленими добрими справами для жителів Несолонської сільської ради. Адже за довгий час перебування на посаді сільського голови Таміла Яківна Ковальчук і справді багато разів відгукувалася на поклик допомогти, зарадити, підтримати тих, хто потребує цього, у селах Несолоні, Теснівці, Дубівці, що належать до однієї сільради. Несе вона, з усього видно, нелегкий тягар керівництва громадою гідно, раз чимало років довіряють їй люди свій добробут і спокій — головне, либонь, для землероба у нинішній час. А вона віддячує своїм обранцям повагою і чуйністю до їхніх клопотів і проблем: не чути на неї скарг, підтримують люди прагнення керівника зробити вулиці чистими, а центр села — цивілізованим. Принаймні на власні очі бачила, що чоловіцтво на вулиці не цурається підійти до урни, аби викинути папірець… Її заслугою і особистим прикладом є квітник біля приміщення сільради, котрий обновила рослинами й за власний кошт. Коли треба для громади, не погордує вдарити чолом і перед спонсорами — місцевими підприємцями.

Економіст за освітою, Таміла Яківна має рису, яку не прищепити ніяким університетам: щиру людяність. По-жіночому, по-материнському розуміє вона людські проблеми і намагається з усіх сил допомогти їх розв’язати, підтримати людину аж до останнього подиху на її земному шляху. І це — не для красного слівця: виявляється, голова обов’язковим у своїй роботі вважає провести в останню путь кожну місцеву людину незалежно від віку, статусу і життєвої позиції, сказати добре слово вслід усім, хто б то не був. Це дуже глибока мірка особистості для посадовця, народного обранця — вельми хотілося б, щоб узяли собі за приклад її досвід молоді й амбітні сільські голови…

А клопотів жінці вистачає по вінця не лише у громаді: на її жіночих плечах лежать ще й хатні обов’язки, і турбота про чоловіка-інваліда, ще й мамою двом синам і бабусею онучатам має бути!

Воістину тяжка її ноша — і життєва, і громадська. Але Таміла Яківна ніколи не нарікає, не переймається жалістю до себе. Навпаки: завжди усміхнена, доброзичлива, вона всім своїм виглядом і оптимізмом доводить, що життя прекрасне, багато труднощів у ньому можна подолати власними силами, а підкорятись обставинам не можна у жодному разі!

Біля приміщення сільської ради зустрічають разом із пані Тамілою вже котру весну розлогі яблуні. Саме коло них і вдалося піймати у кадр цю неординарну жінку. Здається, долі у них схожі: попри будь-які обставини, погоду і прожите обоє не стомлюються дарувати людям себе цвітом своїх сердець.