• З літопису наших днів

Бачу, синку, що ти не москаль

Олексій ЯРОВИЙ.

Донецька область.

Коли минулої зими співак у стилі реп, відомий як Містер Стів, з’явився до військкомату, щоб підписати контракт із ЗСУ, то його працівники по черзі виходили на нього подивитися: не кожного дня у коридорі їхньої установи сидить така колоритна особистість.

ХОЧА дивуватися нічому. Народився Стів у Луганську, тут, як кажуть, закопана його пуповина. «Українська земля такого ж кольору, як і моя шкіра», —усміхається хлопець. Пісню «Україна — це наш дім!» він співав іще до того, як почалася війна.

Ми сидимо на березі водосховища, з якого бере воду Курахівська ТЕС, розташована у Мар’їнському районі. Містер Стів вистукує на кевларовій касці мелодію своєї пісні «Ні війні!», а водночас розповідає про себе, брата, про рідну Луганщину...

Міліція та прокуратура в області перед війною у своїй більшості були заодно з бандитами: «віджимали» у людей бізнес, убивали конкурентів і скидали їх тіла у шахти... Тож, коли переміг Майдан, війна для них стала можливістю уникнути відповідальності. Крім того, вона підняла з соціального дна п’яничок та інший маргінальний елемент, який був нічим, а отримавши автомат, став усім. А ще їй раділо чимало дурнів із відпрасованими російською пропагандою мізками та ласих до дурнички: мовляв, прийде Росія і підніме зарплати та пенсії.

Товаришів Стіва серед отієї брудної піни не було, натомість расисти й ті, хто називав його «гаркавим байстрюком» за його проукраїнські пісні, пішли воювати за так звану ЛНР. Однієї ночі ці люди схопили Стіва та його брата і відвезли їх за 15 кілометрів од Луганська. Там, неподалік Сіверського Донця, де стоїть пам’ятник «Слову о полку Ігоревім», їх та інших полонених тримали в ямі, накритій іржавим залізом.

Спочатку найбільше він боявся чеченців. Однак ті лише мовчки й понуро водили полонених на допити. Росіяни й свої «ополченці» виявились набагато жорстокішими. Вони штрикали його ножем, били по голові, ребрах і нирках. Казали: «Зізнавайся, що ти коригував вогонь «укропів».

На шостий день полону брата вивели на допит, після якого він не повернувся. Їх роз’єднали і почали активно схиляти до вступу до «ополчення». Це був би подарунок для ворожих пропагандистів: темношкірі брати воюють за Новоросію, бо у фашистській Україні над ними знущаються.

— Я одразу сказав, що ні воювати, ні зніматися в пропагандистському відео не буду, — згадує Стів. — Добре розумів, що нас використають, а потім ліквідують. Нас із братом розлучили, бо знали, що він м’якіший за характером, без мене його легше «обробити». Більше ми не бачилися.

Згодом з’явився відеоролик, в якому брат начебто розповідає, що приїхав з ПАР учитися в Україну. Але фашисти-расисти над ним знущалися, тож тепер він воює за Новоросію. Стів каже, що, дивлячись ролик, розумів, що брат подає сигнали, що його катують. Колись вони жили у Габоні, а не ПАР... Іще кілька фраз це підтверджувало.

Бог дарував Стіву можливість вирватися. Під час наступу української армії вартові втекли. Полонені побігли мінним полем у напрямку Миколаївки. Іншого шляху не було, бо не всі сепаратисти полишили позиції. Тоді здавалося, що краще вже підірватися на міні, ніж повернутися у катівню. Коли перейшли поле й сіли відпочити, мріючи про купання в річці й чисті сорочки, з кущів вийшли бойовики...

Другий полон тривав дві з половиною години. Знову почалася стрілянина, а один із охоронців, неповороткий, товстий чоловік у бронежилеті, був обвішаний зброєю, як новорічна ялинка іграшками. Вдалося непомітно відчепити у нього гранату. Погроза підірвати всіх, якщо не відпустять, спрацювала. Знову почався обстріл і хаос, під час якого й добрели до своїх.

Щоправда, наші військові прийняли їх за російських шпигунів. Один запальний боєць навіть приставив автомат Стіву до скроні. Та молодий командир блокпоста виявився шанувальником репу, бачив відеокліпи Містера Стіва... Тож завдяки йому все обійшлося.

А от брата його вбили. Про це Стів дізнався в листопаді 2014 року. Мати, яка ховала сина, розповіла, що бачила на його тілі дірки від куль: на голові й навпроти серця.

Після усіх поневірянь Стів довго відходив душею, а затим підписав контракт із ЗСУ. Опанував у навчальному центрі шість піхотних спеціальностей і почав нести службу в протитанковому взводі 22-го окремого мотопіхотного батальйону навідником СПГ. Він воює за брата, за Україну, за рідну землю.

...Ми закінчували розмову, коли повз нас проходили двоє військових. Містер Стів привітався до них:

— Слава Україні!

— О, бачу, синку, що ти не москаль,— добродушно усміхнувсь у відповідь кремезний боєць, схожий на козарлюгу. А затим додав.— Героям слава!

На фото автора: Містер Стів із побратимами.