• З приводу

Дозволити не можна заборонити

Андрій СИДОРОВИЧ.

У містечко Жовква на Львівщині днями прийшло горе — внаслідок обстрілу під Зайцевим загинув його уродженець військовий Володимир Турчин. Це перший кривавий ужинок війни у райцентрі.

ГЕРОЯ ховала вся громада, до скорботної процесії долучилися священики різних конфесій. Лише одна церква обдала людей холодною мовчанкою: настоятель храму на честь святих апостолів Петра і Павла о. Степан Хомин не розпорядився провести в останню путь загиблого захисника молитвами, дати прощальний дзвін чи бодай відчинити двері. Жовківців це зачепило до глибини душі, лунали заклики зібратися на віче та вигнати «московських попів» із міста.

Вочевидь, відчувши, що ситуація стає вибухонебезпечною, єпископ Львівський і Галицький УПЦ МП Філарет оприлюднив звернення, у якому визнав, що у Жовкві сталася «прикра помилка», якої припустилися «ненавмисно». Він повідомив, що у Петро-Павлівському храмі було відслужено дві панахиди за новопреставленим Володимиром Турчином та запевнив, що його парафіяни не тільки моляться за мир в Україні, а й надають посильну допомогу Збройним силам. Насамкінець єпископ УПЦ МП попросив пробачення у рідних та побратимів загиблого бійця. Та чи приймуть його слова у Жовкві? Місцеві жителі кажуть, що цей вияв зневаги з боку настоятеля місцевого храму УПЦ МП був далеко не першим, тож, радше, є закономірністю.

А церковний скандал у Троїцькому Глобинського району на Полтавщині, який розгорівся ще у квітні, триває досі. Більшість вірян належить до Української автокефальної православної церкви. Позаторік отець Євген Пономаренко із сусіднього села віднайшов напівзруйновану Троїцьку церкву, розташовану на території місцевої агрофірми. Люди вирішили відновити її, щоб там відбувалися богослужіння. Кілька місяців працювали не покладаючи рук, зрештою опорядкували будівлю, закупили матеріали для ремонту даху...

Отець Євген на початку цього року вирушив служити військовим капеланом у зону АТО, і його замінив помічник — випускник Комсомольської семінарії Московського патріархату Богдан Гарагуля. Свого часу він присягнув на вірність УАПЦ. Але потім став підбурювати парафіян переходити до УПЦ МП, якої сам же нещодавно цурався, залучив на свій бік місцеву владу. Зокрема, люди звинувачують у тиску на них сільського голову Л. Сніг (сама пані Любов це, звісно, заперечує). А перед Великоднем о. Богдан із кількадесятьма спільниками просто зачинив храм і забрав ключі… Поки з’ясовуються обставини, люди моляться в маленькій покинутій хатині й сподіваються на відновлення справедливості.

Релігія віддавна була одним із найпотужніших чинників у житті як окремої людини, так і народу загалом. Коли Україна стала незалежною державою, виникла надія, що разом із політичною та адміністративною самостійністю здобудемо нарешті й духовну, тобто свою канонічну церкву, яка є навіть у маленької Грузії. Та не так сталося, як гадалося... Головним противником цієї ідеї була і залишається Українська православна церква Московського патріархату.

Утім, Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Української православної церкви Київського патріархату Євстратій (Зоря) пригадує, що протягом нетривалого періоду УПЦ МП намагалася відокремитись від Москви та налагодити відносини з Київським патріархатом: «Це той напрям, який в останні роки життя та управління обрав нині покійний Володимир Сабодан. Він намагався дистанціюватися від московських впливів і налагодити діалог задля єдиної помісної церкви».

Однак після смерті Сабодана 2014 року та обрання новим митрополитом Онуфрія, каже Зоря, цей вектор було змінено, і сьогодні говорити про незалежність од Москви не доводиться. Архієпископ упевнений, що керівництво УПЦ МП активно підтримує сепаратистів на Донбасі.

Про це говорять і факти. За свідченням командувача Національної гвардії генерал-лейтенанта Ю. Аллерова, священики промосковської церкви «благословляли» колони з бойовиками та російськими найманцями на «священну війну» з «укропами». До того ж СБУ вже довела кілька фактів очолювання священнослужителями Московського патріархату загонів сепаратистів... А Кабмін України офіційно заборонив її представникам служити військовими капеланами.

Водночас експерти застерігають: релігійне питання надзвичайно складне і делікатне. З одного боку, під час війни неприпустимо мовчки погоджуватися з існуванням розгалуженої ідеологічної мережі ворога, а з іншого — у духовній сфері категорично неприйнятно «рубати навідліг». Слід визнати, що УПЦ МП має досить широку підтримку вірян, переважно далеких від інтриг церковної верхівки та підтримуваної нею «партійної» лінії. Вони ходять до храму, до якого ходили їхні батьки та діди, спілкуються з конкретним священиком, котрий цілком може не озвучувати (і не поділяти) ідей «руського миру»... Хіба можна примушувати людину відмовитися від своєї церкви?

У цій ситуації дуже на часі закон, який би спростив перехід релігійної громади з одного підпорядкування в інше. Запит у суспільстві на нього є: все більше парафіян висловлюють бажання перейти з Московському патріархату до Київського. Це той випадок, коли процес змін ініціюється виключно знизу. І так має бути! Тільки треба цьому допомогти. Водночас свою роботу повинна виконувати й СБУ: священики, які вчиняють антиконституційні дії або закликають до їх скоєння, мають нести за це відповідальність.