• Слово про сучасницю

Дивосвіт господині лісу

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Невеличке село Узруй, що на півночі Новгород-Сіверського району, усіх подорожніх зустрічає казковими персонажами. Обіч дороги весільна бричка з молодою, навпроти — два веселі березові чоловічки запрошують зупинитися, перепочити. Проїхати повз неможливо! Ніби пірнаєш у безтурботне дитинство, згадуєш батьківський двір із затишним садом, дідову пасіку... Весь цей казковий дивосвіт — витвір фантазії та працьовитих рук дружини місцевого лісничого Людмили Шульги.

ХТО Б міг подумати, що звичайна городянка, «дитя асфальту», переїхавши за чоловіком у село, дасть фору місцевим господиням? До заміжжя Людмила жила в Шостці на Сумщині, а тепер уже понад два десятиліття працює в Узруйському лісництві. Добирає посадковий матеріал, насіння, доглядає молоді деревця, а ще експериментує — досліджує, як місцевий клімат упливає на нові види рослин. Клопотів у Людмили Василівни вистачає. Але невтомна трудівниця знаходить час і для свого захоплення — виготовляє фігурки казкових персонажів, якими прикрашає територію лісництва. Навіть у засохле дерево вдихнула життя, перетворивши його на лелече обійстя.

«Роблю дерев’яні скульптури, щоб оживити нашу буденність, викликати усмішку у людей, привернути їхню увагу до прекрасного, — розповідає Людмила. — Приємно, коли і місцеві, і гості роздивляються мої фігурки, фотографуються біля них. Деякі з них стали настільки популярні, що переїхали жити в іншу місцевість. Так, віз із дерев’яними чоловіками є у Шостці біля одного з місцевих кафе. Мою наречену на коні хтось із подорожуючих торік одягнув у білоруський національний костюм».

Уміння працювати з деревом — не єдиний талант узруйської господині. Вхід до вітальні її будинку охороняють опудала диких тварин — видри, куниці, кабана, яструба, єнота. Всі вони витвори рук Людмили Василівни.

«Ці тварини впольовані не мною, — пояснює. — Їх принесли односельці. Робити опудала я навчилася самотужки. Нічого складного у цьому немає — білую, наповнюю тирсою і задаю потрібну форму».

На подвір’ї лісничого Сергія Шульги дві породисті лайки — незамінні помічники на полюванні. Роботи собакам удосталь, адже у тутешніх лісах водиться багато різноманітної дичини: кози, кабани, лосі, вовки і навіть рисі. Останні дуже небезпечні для багатьох травоїдних. На відміну від вовка рись убиває здебільшого здорових тварин. Людмила Шульга вміє полювати, але не терпить браконьєрів.

«Також я дуже люблю бджіл, — веде далі господиня розповідь про свої уподобання. — Починала з однієї бджолиної сім’ї, тепер їх у мене десять. Клопочуся біля них сама, чоловік із сином допомагають качати мед».

До речі, син Владислав не довго роздумував, яку професію обрати. Вступив до Чугуєво-Бабчанського лісного технікуму і нині працює майстром лісу — заповідного куточка, який іще не встигли захопити сучасні скоробагатьки. Втім, найближчим часом ситуація може докорінно змінитися. Кажуть, на ділянку на березі мальовничого Узруйського озера з рекреаційним пунктом уже накинув оком один із них.

Залишається тільки сподіватися, що ніщо не порушить чарівної краси цих місць і милуватимуться нею ще й наступні покоління.

На фото Миколи Тищенка: Людмила Шульга із донечкою.