• Із життя-буття сільських громад

Давні знайомі

Валентина БУГРІЙ.

м. Долинська

Кіровоградської області.

Обрала громада голову. А той так запишався та такий став пановитий, що й підступити до нього страшно. Сидить якось новий голова у кабінеті, поважно так гортає якісь папери і раптом крізь вікно бачить якусь круту машину, що зупинилась неподалік. Голова підскочив, забігав кабінетом, а тоді гукає розсильного:

— Біжи мерщій до машини та й спитайся, що воно за птиця така прилинула до нас у гості, а чи, може, ще щось?

Хлопчина миттю кинувся до машини. Привітався, та й не знає, як спитати.

— Чого тобі треба, хлопче? — питає проїжджий.

— Та наш новий голова звеліли спитати, що ви за птиця така тут їдете і що ви у нас забули?

— Скажи своєму новому голові, — озвався чужинець, — що голова твій пихатий телепень, якщо до людини сам вийти не може, і ти як попихач недалеко від нього відкотився.

Вернувся хлопець. Голова притьмом кинувся до нього, питає:

— Ну що?

— Та то якийсь ваш знайомий, — відповідає розсильний.

— Як? З чого ти взяв?

— А так, бо і вас добре знає, і мене заодно...

— І як же він знає?

— Та казав, що ви телепень пихатий, а я телепень подвійний, бо вас, телепня, слухаю.

Промовчав голова. Але відтоді вже нікого ні про що й не питав.

Втрачена пильність

В одній громаді вкрали бідон. Із олією на денці. Шукали-шукали — ніяк не могли злодія знайти. І невелика штука начебто той бідон, та не можна ж допустити, щоб обкрадали. Ось голова і велить зібратися всій громаді. Зійшлися люди.

— А що ж, чи всі тут є? —питає.

— Усі!

— А той тут, що бідона вкрав?

— Авжеж! — автоматично обізвався із задніх рядів і сам злодій. Ось так лиходія й викрили.