Зачароване суддівське коло

Михайло ПОГРЕБИСЬКИЙ.

Фото Анатолія Кізлова.

19 липня в Київському апеляційному господарському суді сталася подія неабиякої ваги: рішенням колегії суддів вкотре повернуто в комунальну власність 102 гектари цінних земель, які належать до охоронної зони Національного музею народної архітектури та побуту України в Пирогові.

ПИШУ «вкотре» з певною іронією, оскільки це не перша перемога у «земельній» судовій справі і, вочевидь, не остання. Власне, cитуація типова, коли прокуратура намагається повернути у комунальну власність природоохоронні землі. Тяганина триває роками, доки справа проходить черговим судовим колом аж до Вищого господарського суду України, звідки знову повертається до суду першої інстанції. Справа про землі музею в Пирогові вже втретє (!) прокручується по такому судовому колу...

«Наша» мальовнича ділянка пролягає між вулицею Заболотного і парком-пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Феофанія». Надзвичайно гарна місцина, чудова природа. Це землі охоронного ландшафту на території Південного історичного ареалу Києва, де заборонене будівництво.

Корені злодійського привласнення сотень гектарів дорогих столичних земель тягнуться від скандально відомої сесії Київради 1 жовтня 2007 року. Тоді під головуванням секретаря Київради Олеся Довгого безкоштовно пороздавали ці ділянки навіть попри їхній особливий статус, що не дозволяв забудову. Надавались вони так званим житловим кооперативам (ЖК) або обслуговуючим житловим кооперативам (ОКЖК). Це були відверто фіктивні структури, що створювалися під шахрайську схему з виведення цінних земель із комунальної власності. Компанія із трьох-чотирьох підставних осіб, наприклад студентів, просила у Київради надати їм ділянки для поліпшення житлових умов. Бо, вони, бачте, бідні-нещасні. Та будь ласка — беріть собі ці землі та й живіть щасливо, відповідала їм Київрада і віддавала «якісь там» сотні гектарів... Земля роздавалася щедро. Так був роздерибанений Жуків острів, місцевість поблизу Феофанії та Пирогова.

За всіма цими фіктивними кооперативами та ТОВ з підставними «бідними студентами» стоять цілком дуже впливові фігури, яким, врешті, шляхом реалізації різних схем (відчуження, продаж і т.д.) і мали б юридично відійти ці землі. Хоча формально як відповідачів у справі №910/4626/14 маємо досить різношерсту компанію з різних ОКЖК та ТОВ. І вся ця гоп-компанія, не погодившись, звичайно, із рішенням суду першої інстанції, подала апеляцію і... програла!

Завдяки кому? Важко охопити весь спектр громадських, політичних та державних сил, задіяних у цій справі. Зокрема, на судовому засіданні 19 липня відстоювали національні інтереси та підтримували позивача-прокурора ГО «Екозагін», ВО «Свобода», ГФ «Варта Корчуватого», ГФ «Варта та захист», ВО «Автомайдан», окремі небайдужі громадяни, за що їм велика подяка! Були присутні народний депутат від ВО «Свобода» Юрій Левченко, який узяв цю справу під особистий контроль, та журналісти.

На тлі поголовної корупції в державних органах, зокрема і в прокуратурі, є, як це не парадоксально, прокурори, котрі й за правління Януковича, так і після Майдану відстоюють інтереси держави. Так, справу музею в Пирогові раніше відстоював у судах Олександр Тертишник — досвідчений, але, на жаль, уже колишній прокурор Генеральної прокуратури України. На останньому засіданні відзначилася молодий прокурор Ольга Чорна: її промова була чіткою і безкомпромісною. Виступ незмінного адвоката відповідачів — миловидої білявки, яка вже не перший рік захищає «бідних студентів» у цій та інших подібних справах, після промови прокурора не вразив. І, нарешті, полум’яний та емоційний, через власний біль, виступ фахівця музейної справи Ігоря Паньківа поставив крапку в судовій баталії — перемога!

Найцікавіше, що склад колегії суддів у цій справі не вселяв оптимізму: окрім головуючої судді І.А. Іоннікової, засідали ще судді О.В. Тищенко та К.В. Тарасенко. Саме вони, Оксана Тищенко та Кароліна Тарасенко, нещодавно розглядали іншу резонансну справу, в якій ухвалили рішення на користь ТОВ «Авеста-Буд», яке намірялося забудувати 2,6 га урочища Бичок, що належить до Національного природного парку «Голосіївський». Зрозуміло, що такий оптимістичний результат був би неможливим без громадського контролю, відповідного резонансу у ЗМІ та принципової позиції головуючої судді І. А. Іоннікової.

Звичайно, це не остаточна перемога. Поза сумнівом, буде подальший розгляд справи в суді касаційної інстанції, тобто у Вищому господарському суді України. Боротьба триває!