• Слід на Землі

Козак Семидуб

Євген Цимбалюк.

Рівненська область.

Фото автора.

Оксен Семидуб у свої 90 років верхи на коні під палючим сонцем проїхав у сідлі 100-кілометрову відстань із Рівного до славних «Козацьких могил». Після цього не сів відпочивати, а одразу поринув у справи.

ЙОГО пращури були вихідцями із села Семидуби, що на Рівненщині. Зараз Оксен Семидуб, голова Ради старійшин українського козацтва, мешкає в Харкові. Але значну частину життя проводить у мандрівках-подорожах, під час яких бере участь у розбудові козацьких формувань та у різних патріотичних заходах.

За спеціальністю пан Оксен — військовий геолог. Закінчив Харківський університет, багато років очолював геологічну розвідку як підрозділ військового відомства. Дослужився до звання полковника. Обходив у пошуках корисних копалин тисячі кілометрів, знаходив поклади і газу, і нафти, і золота, і нікелю.

«В Карпатах ми натрапили на досить цікаву місцину, — згадує чоловік. — На привалах вечорами не давали спокою комарі. Водночас зовсім поруч, за десяток метрів, були місця, де жодного не зустрінеш. Почали аналізувати таку аномалію і дійшли висновку, що на комах має вплив підземне випромінювання. Справді, в цих місцинах були поклади рідкісних металів — нікелеві руди. Було це 1971 року на Волинській низовині. Доповіли про знахідку тодішньому Першому секретареві ЦК компартії України Петрові Шелесту. Особисто. І отримали від нього досить неочікувану відповідь, мовляв, із висновками про нікель не варто поспішати, на це ще прийде час… Лише коли 1973 року побував у Красноярську, зрозумів таку позицію Петра Юхимовича, з яким, до речі, був добре знайомий. Там побачив декілька вагонів із класною деревиною. З’ясувалося, що вона прибула з Українського Полісся. У одного з керманичів Красноярського краю запитав, навіщо сюди везти ліс, якщо свого повно. У відповідь почув: в Україні його легше добувати, а наш хай ще підросте, завтра згодиться. Вочевидь, Шелест прагнув, щоб копалини з українських надр не вивозилися на край світу, а служили українцям... За що, зокрема, й поплатився. А ще за книжку «Україно наша Радянська», розкритиковану за «недостатній інтернаціоналізм», за любов до рідного краю...

Власну національну позицію патріотові довелося виявити 1989-го, коли Україною прокотилася хвиля страйків. Виходили люди і в Харкові — із соціальними і політичними лозунгами. «А ми, група із шести чоловіків-сміливців, вирішили доповнити цю подію ще й українським змістом, — згадує пан Оксен. — Вдягнулися у вишиті сорочки, взяли в руки синьо-жовті прапори і пройшлися маршем по площі... Потім довелося ховатися від міліції. А вже за незалежної України створили козацький осередок, затим Січ Війська Запорозького. Скільки заходів провели — не перелічити. Але все одно мало. Бо виховання патріотизму — процес безперервний».

Планів у 90-літнього чоловіка багато. Зокрема, хоче написати книжку про унікальні природні місця в Україні, які сам відкрив. Наприклад, про 250-річний дуб, що росте поблизу Одеси. В чому ж його унікальність? Якщо подивитися — ніби нічого незвичного. Якщо сфотографувати, то по центру знімка завжди буде світла пляма. У цьому на власному досвіді переконалися і Оксен Семидуб, і десятки його друзів, яких туди приводив. Звідкіля береться цей дефект, іще треба дослідити. Колишній геолог вважає, що, найімовірніше, — це вплив копалин, які є в тому місці. А в лісі неподалік Харкова він натрапив на два дуби, які виходять із землі порізно за десять метрів один від одного, а самими верхівками на висоті двадцять метрів зрослися настільки, що утворили суцільну могутню крону. «Я вже про це й легенду написав — про одну підкошену козацьку душу, яка впала на плече іншій, і та її навік підтримала. Хочу занести її у майбутню книжку», — ділиться планами козак.

Є у пана Оксена і шабля, старша за нього вп’ятеро, і пістоль, і булава. «Та вже не такий я міцний, як колись. Ноги йдуть, руки роблять, а от голова інколи забуває, що вона на плечах, — усміхається. — Дуже підкосило мене горе — торік втратив кохану дружину, з якою були в парі 57 літ...»

Оксен Семидуб бажає всім жити в парі з Україною, берегти її, примножувати. Бо лише тоді вона житиме многії віки.