• Постаті твої, Україно!

Герой, обраний народом

Тарас КІНЬКО.

Сьогодні видатному українцеві, народному художникові заслуженому майстрові народної творчості України Миколі Сергійовичу Сядристому минає 80 років.

ТВОРІННЯ Миколи Сядристого мініатюрні, а слава про них — величезна! Це засвідчують довгі черги відвідувачів, які прагнуть потрапити у нас і за кордоном на виставки його робіт, щоб побачити, як може людина підкорити мікросвіт. У цьому рівних йому немає.

З творіннями Миколи Сядристого міцно пов’язаний префікс «най»: найменша у світі книжка — «Кобзар» Т. Шевченка завбільшки 0,6 міліметра в розвороті, яка має шість сторінок, змережаних віршами, та ілюстрації; найменша у світі шахівниця, розташована на голівці шпильки, фігурки на котрій розставлені, як в одній із партій Альохіна і Капабланки (на фото); найменший у світі діючий електромоторчик, у 20 разів менший макового зерняти. Неймовірно!

Звідки в нього цей талант? Як він обрав такий життєвий шлях?

Народився майбутній майстер у селі Колісниківка, що в Куп’янському районі Харківщини. Скінчив Харківське художнє училище, потім — Харківський сільськогосподарський інститут, працював агрономом на Закарпатті. Був також інженером у столичному Інституті надтвердих матеріалів. Певний час почувався на роздоріжжі. А потім зробив остаточний вибір на користь захоплення. Однак зв’язків із селом не поривав. Тема долі селянства «червоною ниткою» пройшла через громадську діяльність Сядристого, коли він став досліджувати причини Голодомору й злочини радянського тоталітаризму.

Його мистецтво не просто забавка! Підтвердження цьому — постійно діюча виставка робіт у Києво-Печерському історико-культурному заповіднику. Відвідувачі називають її музеєм Сядристого. Завдяки йому тепер велике справді існує і в напрочуд малому... Коли це осягаєш думкою, мимоволі замислюєшся: як таке можна зробити? Наскільки вивіреними і точними мають бути докладені майстром точкові мікрозусилля?

Микола Сядристий не робить із цього секретів і ділиться всім, що сам відкрив і опанував, у книжках, які виходять друком в Україні та за її межами. З-поміж усіх прийомів, покликаних творити незвичайне мистецтво, особливо виокремлюється вміння робити ледве доступні відчуттю точні рухи не інакше як у паузах між ударами серця. Бо навіть удар серця може зруйнувати тонку роботу...

Сядристий, без перебільшення, вже став історичною постаттю і в мистецтві, і в техніці. Заслужено посів своє місце серед геніальних механіків та умільців усіх часів і народів. Та не тільки у майстерності мікромініатюриста полягає його феномен. Він криється і в самобутній особистості: у нього, що далі з роками, то більше прочитуються риси подвижника.

Микола Сядристий народивсь у розстрільному 1937-му. Змалку спізнав усі «радощі і принади» колгоспного кріпацтва. Тому зовсім не випадковий той неудаваний біль, яким пройняті написані ним книги. У них ідеться про помисли й діла катів України і людства XX століття, котрі видавали себе за його рятівників. Особлива увага — українському селянству, яке Ленін вважав своїм найбільшим особистим ворогом, наполягаючи будь-що на його знищенні. Для Миколи Сергійовича ця тема — потреба душі, а не данина кон’юнктурі. Бо ні слави, ні винагороди автор не шукає. Навпаки, вкладає в неї все, що може, до останньої копійки, не маючи жодної підтримки ні від держави, ні від благодійників. У своїх книжках він препарує полишену кривавими тиранами політичну спадщину, причому побиває їх не так своїми тлумаченнями, як їхніми ж висловлюваннями, виконуючи при цьому найтоншу, найделікатнішу ювелірну роботу, скоординовану з ударами його власного чутливого, пам’ятливого і небайдужого серця.

...Моя зустріч з ювіляром відбулась у переддень відзначення славної дати у виставковій залі, де експонуються його рукотворні дива. Вільний простір своєї виставки він заповнив добіркою людиноненависницьких цитат із писанини тиранів ХХ століття, які обіцяли людям рай на землі, а збудували пекло, — Леніна, Гітлера, Муссоліні...

Попри напружений робочий графік майстра, якщо не про все, то бодай про основне поговорити встигли. А основним для Миколи Сергійовича є розкриття людям очей на те, як їх через ідеологічну отруту і насильство робили і нині роблять рабами. Він уже давно виношував цей задум: іще у 2003 році, коли ініціював створення Інституту народної пам’яті. Ідею перехопили впливові політичні мужі, без нього реалізувавши її у зміненому вигляді — як Інститут національної пам’яті. Його виставка в Українському домі, впорядкована самовикривальними «вождя всіх народів» документами, не відомими суспільству раніше, зчинила фурор у 2005 році — в дні роковин Голодомору, бо довела, що Ленін запланував винищити до ноги селянство як ворожий комуністичній доктрині клас вільних і незалежних трудівників. А коли постало питання про наповнення архівними матеріалами експозицію Меморіалу пам’яті жертв Голодомору, то, крім Миколи Сядристого, доручити це було просто нікому. Він підготував документи й тексти для Меморіалу, упорядкував їх із неймовірною скрупульозністю, виконавши роботу не одного інституту істориків. Але про це чомусь ніде не було згадано. Утім, ефект від експозиції Сядристого набув такого розголосу, що СБУ нагородила його своєю медаллю мало не як за розкриття злочину, вчиненого тоталітарною державою проти власного народу.

Микола Сядристий вважає, що терористично-репресивна система, її адепти і функціонери нікуди не поділися, тільки змінили одяг і маски, зберігаючи в Україні всю повноту влади вже як її власники, а не вдавані слуги народу. Ось його слова з цього приводу:

— Ми живемо за радянської влади, яка перевдяглася. На чолі її — найгірші з комуністів і кадебістів, які обібрали народ і патякають про демократію. Колись один наш старий розвідник у Греції мені сказав: «Те, що почалося 1917 року, не закінчилося, не дійшло свого неминуче трагічного кінця». Я говорю про це вже 20 років... Якби матеріали цієї виставки перечитали всі люди, то суспільство повністю змінило б думку про світ. На жаль, більшість перебуває на рівні футболу. Як колишній спортсмен, майстер спорту, абсолютний чемпіон із підводного плавання, вважаю, що ця гра примітивна, хоча дуже ціную її як вид спорту. Коли говорять, що футбол — це ледве не національна ідея майбутнього, стає смішно. Національна ідея — коли люди розуміють, що з ними відбувається, що з ними роблять і хто це робить. До речі, ще Ейнштейн говорив про тоталітарні часи, коли особливої популярності набуває футбол.

Не жалує він офіційних дослідників та істориків, а також сучасних політологів, які перебувають на утриманні перефарбованої влади.

— Виставку я зробив максимально доступною для кожної людини. Щоб осягнути все, представлене тут, не обов’язково бути фахівцем. Коли це читає будь-яка людина, вона переосмислює дійсність. Люди починають розуміти, що їх одурманили! Вони не знають справжньої історії! Проти них працюють ЗМІ, кожен день по телебаченню, в більшості газет — виступи продажних соціологів, політологів у дорогих костюмах. Це наклепані радянською системою агенти, консультанти, речники, — рубає з плеча Сядристий кореспондентам.

...Напередодні вісімдесятиліття Миколи Сядристого знову лунають численні голоси культурної громадськості з вимогою присвоїти йому звання Героя України. Та чи їх почують?

Утім, він стільки зробив, що давно вже Герой України. На відміну від багатьох безликих, котрі це звання отримали за роки незалежності, — справжній. Герой милістю народу. Україна пишається ним. Многії літа Вам, Майстре!