• З літопису наших днів

Здобуваємо справжню незалежність

Олексій ЯРОВИЙ.

Луганська область.

Фото автора.

Днями мобільна концертна волонтерська група «Вольниця» вирушила до зони АТО. Це була 99-та поїздка на передову за три з половиною роки війни. Перший концерт митців відбувся на майдані Миру у прифронтовому місті Щастя, що у Новоайдарському районі на Луганщині.

ПИСЬМЕННИЦЯ, автор і виконавець пісень про війну Світлана Касьяненко, яка очолює «Вольницю», зізнається, що концерти в таких місцях — непроста справа, вони вимагають неабияких сил, бо навіть через три роки війни чимало людей, скажімо у Щасті, ще не зрозуміли (а радше, роблять вигляд, що не зрозуміли), хто винуватець цієї війни і хто стріляє по їхніх оселях. У такому середовищі співати українські пісні... Утім, на те ти й митець, аби піснею достукатися до кожного серця.

У текстах Світлани вистраждане кожне слово. Пісні народжувалися в окопах, у траншеях, бліндажах, на капоті волонтерського автобуса, почасти під обстрілами. Вона співає про простого українського «солдата, сто раз проданого, зрадженого, злитого». Один із її творів присвячений підполковникові Сергію Сухині з Лубенського району Полтавщини, по щоці якого «бринить та котиться сльоза» за кожним загиблим бійцем. Щемить серце від пісні, яку вона написала нещодавно, про лікарів-хірургів, що до останнього виконували свій обов’язок. Співає Світлана і про кохання, про любов до матері та рідної землі, які наповнюють людське єство і врешті-решт перемагають біль і розпач. І це пронизує душу до самісінької глибини.

Неперевершено звучала й музика харківського сурмача Костянтина Олійника — європейська та українська класика, народні пісні. А як аплодували пісні «Два кольори»!

— Коли Світлана співає, а Костянтин грає на сурмі, у мене сльози виступають на очах. Чи то від суму, чи від щастя, — каже мешканка Щастя Лариса, яка прийшла на концерт у вишиванці.

У вишитих сорочках на площі було чимало людей. Це ті містяни, які навіть у найважчі для Щастя часи залишалися вірними Україні та рідній землі. У зрусифікованому середовищі їм завжди жилося нелегко, важко й сьогодні. Утім, вони стверджують, що ситуація тут, на сході, повільно, але змінюється на краще.

— Свідчення цьому — діти, які прийшли на концерт,— вважає начальник міського відділення поліції, колишній учасник АТО Максим Кокшаров. — Старшенькі, самі бачите, навіть загорнулися в українські прапори. Щодо дорослих, то вони вже сприймають Українську державу, її незалежність як доконаний факт.

З Максимом згодний і командир батальйону із позивним «Граніт», військовослужбовці якого захищають Щастя. Вони вже рік стоять на лінії розмежування. Комбат розповідає, що на початку до його бійців, переважна більшість яких — вихідці із Заходу України, ставилися вороже. А нині, коли хлопці спілкуються з місцевими українською, ті й собі намагаються відповідати державною мовою.

«Граніт» запросив артистів «Вольниці» до себе в батальйон. Для воїнів важливим був не лише концерт, а й можливість поспілкуватися, почути новини з Великої землі. Після концерту і щирої розмови найкращим воїнам були вручені срібні обереги — тризуби з мечем, що відлиті з хрестиків, каблучок, сережок та інших жіночих прикрас, пожертвуваних на добру справу.

Це був день, коли мало початися так зване шкільне перемир’я. Однак о другій ночі почався мінометний обстріл нашої території.

— Дуже легко нам свого часу дісталася незалежність. Настав той час, коли ми по-справжньому її виборюємо, — підсумував «Граніт».