• Ну й ну!

Непрохані гості в обійсті

Євген Цимбалюк.

Рівненська область.

Облік, який веде сім’я Терещуків із села Тараканів, що у Дубенському районі, вочевидь, єдиний такий в Україні. Бо в ньому фіксуються випадки непроханого «гостювання» в сільському обійсті автомобілів, що вилетіли з траси Київ—Чоп. Лише «офіційних» таких заїздів (коли до розслідування долучалися правоохоронці) зафіксовано 14. А загалом не менше двох десятків разів автівки звалювалися з дороги, протаранювали пліт і спинялися або ж на дворі, або ж ударяючись у стіну хати Терещуків.

ОСТАННІЙ зі згаданих випадків трапився у серпні. Проїхавши у Тараканові кільцеву розв’язку, водій-киянин не впорався з керуванням, унаслідок чого його «Dacia» злетіла з дороги на узбіччя, перекинулася на пасажирський бік і так влетіла на подвір’я Терещуків. На щастя, нікого із люду надворі не було. Ні господарів, ні їхніх онуків, які тут лише день тому гралися (батьки забрали їх до Рівного). Спинила політ легковика хатня стіна, прийнявши на себе потужний удар.

— Я саме пішов перев’язати на випасі коня, — згадує Микола Терещук, — і, почувши потужний удар, відразу збагнув, що то чергові «гості». Прибіг на двір, бачу молодиків, які вибираються з понівеченого автомобіля, з якого витікає бензин. Добре, що не зайнявся. А то і люди, і хата згоріли б. На щастя, всі залишилися живими. Одного пасажира з переломом забрали в лікарню. А після цієї події наша найменша донька Таня в зошиті до попередніх подібних випадків доплюсувала ще один, 14-й за ліком.

За словами господаря, ще років п’ять тому і уявити не могли, що житимуть у стані постійної тривоги. Їхня хата стоїть на цьому місці з 1982-го. Закладали її фундамент, зводили стіни Миколині батьки, а він із дружиною потім добудовував. Десятиліттями жили без пригод, аж доки не почався капітальний ремонт траси напередодні «Євро-2012». У Тараканові зробили нову розвилку у вигляді кола. Вона, хоч перед нею є відповідні попереджувальні знаки, виявилася дуже підступною. Надто після дощу. Водії, які не скидають швидкості, потрапляють на слизьку «підошву», не справляються з керуванням та летять на узбіччя і саме на подвір’я Терещуків. Що не рік — по півдесятка аварій. Щоправда, двічі попадали до сусідів. Найстрашніше було, коли в хату величезний джип врізався. Стіни, на щастя, не пробив, але збитків завдав добрячих. До речі, пошкодження є завжди. Хтось їх компенсовує, хтось — ні. Отак люди і живуть.

Терещуки не раз зверталися до дорожньої служби, аби встановила чи відбійники, чи лежачі «поліцейські», чи захисну огорожу. Втім, чиновників їхня проблема не цікавить. Траса здана, усі акти підписані. Тож претензії не до них.

— Я вже й сам хотів шпали в землю закопати, щоб мати захист, — бідкається пан Микола. — Але ті ж дорожники мене зупинили й попередили, що так чинити незаконно. Мовляв, якщо хтось влетить на ті стовпи, відповідати доведеться мені. Ще й можу до в’язниці сісти. Можна ще товсту стіну замість плота змурувати. Але це не вихід — не всяку машину вона спинить. Фура точно її знесе. Дивуюся, чому автори проекту не передбачили дорожні відбійники? Вони просто зобов’язані бути в таких небезпечних місцях. За кордоном це обов’язкова умова для підрядників. А в нас…

Освячував це місце й священик. Але справа настільки земна, що небесні сили нездатні її вирішити. Миколі Терещуку радять звернутися до суду, щоб примусити авторів проекту внести у нього зміни, які б убезпечили обійстя, а дорожників — виконати необхідні роботи. Та хіба селянинові самотужки потягти судову тяганину? Якби місцева влада допомогла із юристом... А поки що Терещуки продовжують вкладатися спати з надією, що черговий «гість» не завітає до їхнього двору.