• Розкажу про хорошу сім’ю

На «солодкому» кутку

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Мурованокуриловецький район

Вінницької області.

У цій місцині гріх не шанувати бджолу. Зразу за людськими городами — широкі лани місцевого ТОВ «Дружба народів», за ними — горби і долини, а на Ріжку — ліс. У чистому, настояному на травах повітрі тут від весни до осені пахне медом. Маленька золотокрила комаха дає людям гроші, харчі та ліки від багатьох недуг, навіть тих, перед якими традиційна медицина безсила.

НА ВІДДАЛЕНОМУ від центру села Лучинчик кутку Мазурівка, який ще називають «солодким», займаються бджільництвом кілька господарів. Всі вони, окрім Володимира Кравчука, самоуки, а він — дипломований пасічник, у 1988 році закінчив Гуменський філіал Зозівського СПТУ-33.

Так у житті склалося, що здобуті тоді знання тривалий час Володимир не застосовував за призначенням — після служби в армії влаштувався монтером колій на залізницю. На самостійний хліб пасічника перейшов порівняно недавно і встиг вже заявити про себе як людина, що знається на бджолах.

До Володимира Кравчука ми приїхали із сільським головою Лучинчика Віктором Медведем того дня, коли щедро поливало дощем. Господар відверто сказав, що якби за погоди захотіли відірвати його від роботи, то навряд чи б вийшла розмова — часу завжди не вистачає.

— Бджільництво у нас — родинне захоплення. Тримали пасіки дід Петро, його брат Максим, перейняв це ремесло від них мій тато Микола, а я вже продовжую їхню справу. Заходяться коло вуликів і наші з Валентиною сини Олександр та Андрій, — розповідає Володимир Миколайович. — Старший нещодавно повернувся зі строкової служби, і попри те, що має технічний нахил, ми виділили йому двадцять вуликів — хай господарює окремо, а молодший здобуває освіту в Могилів-Подільському медичному коледжі. Сподіваюся, коли вивчиться, то секрети бджільництва йому згодяться і добрим словом згадає колись тата з мамою…

Батько глави родини шоферував у колгоспі, а у вільний час столярував. У нього всі вироби гарними виходили, надто ж — вулики. Він у них душу вкладав. З двох подарованих батьком вуликів і трьох куплених у пенсіонерки Люби Козицької і почалася пасіка Кравчуків. Нині вони доглядають більше сотні бджолосімей. Розділили пасіку на дві частини: одну залишили на Мазурівці, іншу поставили на леваді сусідньої Йосипівки, де проживає Володимирова мама Ганна.

Пасіку тримати вигідно, а коли медом повняться бідони, то Кравчуки дістають ще й велике душевне задоволення — їхній труд не пропадає марно.

— За щоденними клопотами мені рідко випадає бувати у подружжя. Розумні й роботящі вони люди, — каже Віктор Медвідь, коли вертаємося з гостин. — У порядних батьків і діти вдалися, з них будуть добрі господарі. Багато молодих жителів села теж займаються бджільництвом. Вони приходять по науку до Володимира Миколайовича. Особливо їх цікавить «побічне» пристосування — спеціальний лежак на вуликах. І я про нього чув, та ще не випробував. Люди задоволені — дуже помічний, мовляв, — нормалізує нерви і кров’яний тиск. Ось закінчимо прокладати водогін у селі і обов’язково у тому лежаку поправлятиму здоров’я. А потім скуштую вареників. Вони у Кравчуків такі смачні...

На фото автора: Андрій, Валентина, Олександр і Володимир Кравчуки.