Промені віри з підземелля

Антоніна КІЗЛОВА.

15 вересня (2 вересня за ст. ст.) — день свв. прпп. Антонія (бл. 982/983—1073 рр.) і Феодосія (бл. 1008/1009—1074 рр.) Печерських, засновників Києво-Печерського Успенського монастиря. Саме завдяки їх мудрому наставництву обитель (з 1688 року — лавра) стала осередком справжнього подвижництва на довгі століття. Свідченням цього є понад 120 угодників Печерських, долучених до лику святих поіменно, та 60 — безіменно (їхню святість доводить мироточення з глав).

Преподобний Антоній народився в Любечі. З юних літ мріяв служити Господові. Чернецтво прийняв на горі Афон. Там прожив досить довго, доки з благословення ігумена вирушив на Русь затверджувати християнську віру. Антоній молився й приборкував земні пристрасті в печерці поблизу Києва. Коли поряд зібралося 12 послідовників, вони разом викопали велику печеру й улаштували в ній церкву та келії (нині — Дальні печери). Тоді Антоній поставив їм ігуменом Варлаама, а сам усамітнився віддалік (нині там Ближні печери). Уже після цього Бог наділив його дарами зцілення та пророцтва.

Серед перших 12 монахів був Феодосій, котрий народився у Василькові й змалку вирізнявся побожністю: роздавав свої речі жебракам, відлучався з дому на прощі, пік проскури в церкві. Коли Варлаам заснував самостійний монастир, братія вибрала настоятелем Феодосія, як рівного Антонієві за благочестям. Новий ігумен із благословення Антонія почав розбудовувати обитель і затверджувати спільні суворі правила проживання. Коли зібралося понад сто монахів, вони звели церкву та келії на горі над печерами, а поряд — притулок для хворих і вбогих.

Поховали Антонія й Феодосія в їхніх келіях, відповідно, у Ближніх та в Дальніх печерах. 1091 р. мощі прп. Феодосія з почестями перенесли до Успенського собору (у печерах зберігся символічний надгробок). А тіло прп. Антонія лишилося на місці: коли його відкривали, з-під землі проривались вогонь і вода.

Обидва угодники дуже шановані як у самій обителі, так і серед усіх вірян. Ще за життя Антонія і Феодосія Києво-Печерський монастир не був щільно закритим від світу, тому приваблював численних прочан: жінок і чоловіків, дітей і старих, убогих і заможних. У ХІХ — на початку ХХ ст. до лаври прибувало близько ста тисяч богомольців за рік.

1926 р. на місці Києво-Печерської лаври було створено Всеукраїнське музейне містечко. Печери остаточно перейшли до його складу 1930 р. Дальні повернули церкві 1988 р. (до 1000-ліття хрещення Русі), Ближні — 1989 р. Відтоді поступово почали відроджуватися давні благочестиві традиції. Історичну спадщину обителі нині охороняє Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник.