• Антикорупційна притча

Гостинців козубок

Юлія КОЛІСНИК.

м. Умань

Черкаської області.

В зеленім лісі, як годиться,

Жили зі звірями й лисиці.

Але прийшла лиха година,

І за одну важку провину

Лисиць із лісу розігнали,

І повертатись ті не мали.

Великий гріх вони вчинили:

Усіх украй пересварили.

Такі-от речі утинали,

Бо язики брехливі мали.

Для пильної брехух сторожі

Навколо лісу — огорожа.

Через ворота не пройдіть —

Ведмідь на варті там стоїть.

«Я, — каже, — сильний і кремезний дуже,

До лісу мені зовсім не байдуже».

Отак, повіривши на слово,

Обрали звірі вартового.

Йде два дні, три — у лісі тиша.

Ведмідь пильнує — не проскочить миша.

Стоїть і нашорошив зір і слух.

А ж тут, де не візьмись, одна з брехух.

Попоходила, покружляла

І в жалісливу позу стала.

«О пане, — хитро промовляє, —

Я каюся, пустіть, благаю».

Насупив брови Клишоногий,

Суворо гримнув: «Геть з дороги!»

Вона ж до ніг йому упала,

Нещиро плакала, прохала,

Та врешті облизня спіймала.

Майнула ніч, і знов світанок.

Ведмідь на варті; в лісі ранок.

Стоїть собі, щось копошиться

І бачить — знов іде Лисиця.

Прийшла, низенько поклонилась,

У вічі хитро подивилась.

Вже не лепече тих думок,

Натомість в лапах козубок.

А в козубку… ціла гостина:

Горіхи, мед, рання малина…

І тут (проклятая година)

Тече у вартового слина,

Очиці жаром аж горять

Та все жадобою іскрять.

Лисиця ж мовить: «Все для пана,

Лиш маю я до вас прохання».

Ведмідь все зразу зрозумів,

Брехуху «бідну» пожалів

І в ліс, в гущавину, провів.

Порушивши обов’язки й права,

Пішов на пост, де прим’ята трава.

Сидів собі, малину їв,

З тієї хитрості радів.

Та ба, наступної вже днини

Змінилась в лісі вся картина.

Там знову сварки, шум і гам,

А хто в цім винен, думай сам.