Гумористичний триптих

У вересні цього року минає 105 років від дня народження одного з найпопулярніших українських письменників-сатириків та гумористів, пристрасного публіциста, сподвижника Остапа Вишні, автора понад десятка дотепних книжок, легендарного редактора — із 40-річним стажем! — всеукраїнського гумористичного часопису «ПЕРЕЦЬ» Федора Юрійовича Маківчука.

Народився майбутній сміхотворець у хліборобській родині 9 вересня1912 року на Вінниччині, в селі Кордишівка Козятинського району. В журналістиці з 19 років: пройшов шлях од відповідального секретаря районної газети у Старокостянтинові Хмельницької області до головного редактора «Перця», який очолив 1946 року.

За часів його редакторства журнал, маючи понад 3,5-мільйонний наклад, досяг небувалого розквіту, зажив непідробної народної любові й здобув славу рішучого і надійного захисника інтересів простої людини.

Сотні і сотні гострих фейлетонів, іронічних замальовок, гумористичних новел було створено талановитим пером Федора Маківчука, в яких він завжди пекуче і нищівно викривав хабарництво, безгосподарність, бюрократичне чванство та свавілля, а найчастіше — звичайну чиновницьку дурість та захланність...

Часто-густо виступав Федір Юрійович зі своїми критичними матеріалами і на сторінках «Сільських вістей» — однієї із найтиражніших та найавторитетніших газет в Україні.

...Тож — згадаймо Майстра, якого, на превеликий жаль, уже майже тридцять років як нема серед нас.

Із календаря знаменних дат
«Веселої Світлиці».

_{Правильно формулювати}

Я ще раз переконався, як то багато важить правильно сформулювати свою думку, точно підібрати слово.

Є в мене один приятель, який страшенно любить випити на дурняк, але страшенно не любить, коли йому хтось скаже:

— А воно, мабуть, серце не болить, коли п’єш на шармака.

Він негайно ображається:

— От після цього вір, що людина людині брат і друг!

Одного разу я заступився за свого приятеля:

— Навіщо ви, хлопці, ці уколи робите? При чім тут шармак? Іван Федорович просто любить випити на громадських засадах.

Іван Федорович аж розцвів.

— Оце, — каже, — правильна формуліровка. Постав ще сто грам.

Бачите, що то значить правильно думку свою сформулювати? А в нас часом не зважають на цей фактор, коли вирішують навіть серйозніші питання. Скільки раз я читав у постановах таке: «Товариш ім’ярек не справився з роботою».

Питається, а чому не сформулювати так: «Товариш ім’ярек працював добре, але з роботою не справився». І змін небагато, і людська гідність лишилась неущемленою.

Давайте будем правильно формулювати!

_{По науці}

Прислали в колгосп новоспеченого зоотехніка, випускника сільськогосподарського інституту. Невдовзі приходить до нього зав­птахофермою.

— Порадьте, Петре Івановичу, що робити, — каже, — кожного дня кури дохнуть та й дохнуть.

— А чим ви їх годуєте? — питає зоотехнік.

— Та чим прийдеться. То ячменем, то вівсом.

— То дуже погано. По науці курей належить годувати просом.

Минає кілька днів.

— Петре Івановичу, знову здохло сто п’ятдесят курей.

— А якою водою ви їх поїте? — питає зоотехнік.

— Звичайною, з криниці.

— То дуже погано. По науці курей треба поїти тільки теплою водою.

Минає тиждень.

— Петре Івановичу, знову здохло сто курей. Ваші поради щось не помагають. Може, наука знає якісь кращі рекомендації?

— Послухайте, мій голубе, — каже новоспечений зоотехнік. — Наука має ще дуже багато радикальних рекомендацій, але ви скажіть мені, чи багато ще у вас на фермі курей лишилося?

_{Молитва батька}

Господи боже наш, вседержителю і благотворцю великий! Ти сотворив багато всіляких благ на світі білому. Ти сотворив добро. Ти сотворив любов. Ти сотворив найбільше чудо з усіх чудес — дітей наших милих, втіху і надію нашу світлу!

За це тобі шана сердечна, за це тобі дяка наша довічна. За це тобі, боженьку милий, ми сотворили пісню нашу крилату, пам’ятник тобі нерукотворний наш і денно та нощно з натхненням співаємо:

Как поют соловьи,

Полумрак,

поцелуй на рассвете,

И вершина любви —

Это чудо великое — дети...

Тож просю тебе і молю тебе, боже наш милосердний, сотвори ще одно благо: пошли мені пенсію персональну, пошли мені віку довгого і здоров’я дужого, щоб годний був я чудо твоє найбільше, а чадо моє наймиліше прогодувати аж до того дня, коли прийдеться віддавати тобі душу мою трепетну на вічне покаяння.

Почуй мольну просьбу мою, благотворцю наш, і не відмов мені. Не відмов, бо на землі в нас вважаються нині поганими ті батьки, котрі не здатні прогодувати діток своїх до самої смерті.

Не відмов, а тим паче не приведи, боже, щоб я — раб твій і слуга вірний — доживав віку на харчах діток своїх милих, втіхи і надії нашої світлої. Не нада, боженьку! В діток наших і свого клопоту багато.

Зроби так, щоб останню свою пляшку кефіру я купив за свої гроші і випив у своїй хаті. Просю тебе і молю тебе об тім! А якщо ти, боженьку, скажеш — «ні!» — то я возглаголю тобі відповідь свою одразу: пошли мені краще смерть сьогодні, зараз же пошли — в бабушку і в бога душу мать! — як сказав великий поет нашої епохи. Амінь!

Федір МАКІВЧУК.