• Про тих, хто поруч

Серце, сповнене добра

Валерій МАРЦЕНЮК.

Хмельницька область.

Фото автора.

У СЛАВНОМУ прибузькому селі Грузевиця, що на Хмельниччині, збігли дитинство і юність героя нашої оповіді. Своєю звичкою вставати до зорі й трудитися не покладаючи рук Іван Марценюк завдячує батькам. Від них він перейняв шляхетність, доброту і надзвичайну порядність, які тепер із любов’ю передає своїм дітям та онукам. Жителі Грузевиці поважають його і як особистість, і як сина шанованих батьків.

У його житті була служба у Збройних силах, здобуття освіти у Хмельницькому технікумі державної торгівлі, робота на підприємствах торгівлі та побутового обслуговування. Свідченням його високого професіоналізму є чисельні подяки та грамоти.

Та минає час, і усі ми, чи то подумки, чи наяву повертаємося додому. Так само судилося й Івану Францовичу — він переїхав до рідного села у батьківську оселю. Довідавшись про це, тодішній грузевицький сільський голова Василь Бондар, знаючи його ініціативність, цілеспрямованість і наполегливість, попросив очолити сільський будинок культури. І закипіла робота. Завдяки директорові будинку культури І.Ф. Марценюку село гуло, задіяне в організації тематичних масових заходів, присвячених знаковим подіям. Була створена вокальна група «Берегиня Поділля».

П’ять років тому Іван Францович вийшов на заслужений відпочинок. Та хіба даси серцю спокій на любов до людей? На громадських засадах працював помічником дільничного інспектора райвідділу міліції. А паралельно уже 10 років поспіль очолює ветеранську організацію — одну з найкращих у регіоні, що нараховує понад 200 членів. Разом із сільською старостою Любов’ю Михайлівною Петрів вони підтримують ветеранів, надаючи їм посильну допомогу. Тож в.о. голови Хмельницької районної організації ветеранів України О. Г. Мазур зізнається, що про таких ветеранських активістів можна тільки мріяти.

А ще Іван Францович добрий господар. На своїх 52 сотках городу залюбки вирощує, експериментуючи із сортами, чудові овочі, доглядає розкішний сад, якому може позаздрити не один мічурінець. Розводить свиней, птицю, займається бджільництвом. Він життєлюб. Сини Віктор та Олег, навідуючись у село на вихідні, охоче допомагають батьку.

Гостинний господар і мене почастував напоєм із ягід і трав, медом, яблуками, сливами, щиро радіючи, що мені все смакує.

— А коли здолає втома, як відпочиваєте? — цікавлюсь у цієї багатогранної людини.

— Працюючи, — щиро усміхається Іван Францович.