Наша пошта

• Прошу слова

В очікуванні реформ

Василь ІВАЩЕНКО.

м. Суми.

УКРАЇНЦІ з радістю зустріли незалежність своєї країни. Свіжий подих перемін спонукав повірити їх у краще майбутнє. Та чи настало воно, оте омріяне покращання? Так, змінився статус держави, але ж брехлива комуністична ідеологія залишилась. Свого часу був запроваджений мінімум відпрацьованих у колгоспі трудоднів, невиконання якого каралось ув’язненням, а тепер ввели прожитковий мінімум, на який, проте, ні жити не можна, ні в останню путь провести.

«Наїлися» вдосталь і пустопорожніх президентських обіцянок. Це ж треба було так по-хамськи розділити українське суспільство на бідняків, яким владці порекомендували тугіше затягнути паски і менше їсти, та вельмож, котрі, дорвавшись до влади, узаконили собі стотисячні зарплати, а відповідно, й пенсії. Це ж треба було так бездумно, незважаючи на ріст цін, позбавити ветеранів праці добавки до пенсії. Кожен із нас затамував подих в очікуванні пенсійної реформи. А чого від неї чекати? Найвірогідніше, «кинуть» щось лише вкрай збіднілим і тим, кому повинні були доплачувати, але не робили цього роками. Піднявши таким чином пенсії, посилаючись знову на прожитковий мінімум, зменшать або зовсім скасують субсидії. Головне для влади — відчитатись за реформи перед МВФ, аби знову отримати черговий транш на особисті потреби.

А тут уже й бюджет на 2018-й поспів:

Із бюджетом влада нас

Довго не морила

І, як завжди, «по совісті»

Статки розділила:

Для буржуїв — теплі шуби

(Новенькі, без латки).

А збіднілому народу —

На шию краватки.

Отож владу не ганьбіть —

Кляніться у вірності:

Розділено ж, як бачите,

Всім «по справедливості».

Як з скарбниці

владці цуплять

Без сорому й міри,

Тож якої від народу

Чекають довіри?