Наша пошта

• Пам’ять

Ніхто не забутий

Василь ХОДЗІЦЬКИЙ.

Черкаська область.

КОЛИ ще був живий мамин двоюрідний брат Дмитро Йосипович Коломієць, він мені показав місце на Куликівському кладовищі Катеринополя, де було поховано понад двісті жителів цього селища, які померли від голоду в 1932-1933 роках. На жаль, десятиліття замовчування тих трагічних подій призвели до того, що місце останнього спочинку заморених людей заросло кущами і зрівнялось із землею. Проте у нашому селищі знайшлася людина, яка зуміла розворушити громаду, для того щоб не згасла пам’ять про всіх тих, хто помер від голоду. Це Марія Іванівна Волотовська. Вона по крупинці уточнювала відомості у місцевих старожилів про це поховання, довідалася, що один чоловік, опритомнівши, виліз із тієї ями, поїв колосків, бо недалеко було поле, і вижив, помер аж у глибокій старості. Далі шукала однодумців, які підтримали б її у прагненні створити пам’ятник невинно убієнним землякам. За зібрані громадою кошти купили бензопилу та секатори, вирізали чагарники. До цієї справи долучилося багато жителів Катеринополя різного віку. А коли виявилося, що на виготовлення пам’ятного знака бракує грошей, Марія Волотовська разом із Наталією Лановенко та Галиною Коріненко звернулися по допомогу до депутата облради Олександра Коваленка. Він пообіцяв посприяти і слова свого дотримав, за що йому велика вдячність. Тому саме Олександрові Анатолійовичу та Марії Іванівні було надано почесне право перерізати стрічку під час відкриття пам’ятника, як тим, хто доклав найбільше сил, енергії, коштів, аби наступні покоління катеринопільців не забули про Голодомор.