Архів
П’ятниця,
6 жовтня 2017 року

№ 78 (19523)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Домовлятися непросто

ІСПАНІЯ. Уряд Маріано Рахоя відкинув пропозицію Каталонії щодо переговорів з участю посередників про її відокремлення.

Докладніше...
Цивільні під ударом

СИРІЯ. У східній провінції Дейр-Ез-Зор унаслідок авіаударів РФ загинули 38 цивільних осіб.

Докладніше...
Корупціонерам в’їзд заборонений

КАНАДА. Нижня палата парламенту схвалила аналог «закону Магнітського».

Докладніше...
Загроза терактів залишається

ФРАНЦІЯ. У передмісті Парижа знайдено вибуховий пристрій.

Докладніше...
Контрабандисти нашого «розливу»

ПОЛЬЩА. Прокуратура Варшави висунула звинувачення 53 українцям.

Докладніше...
Полювання на невгодних триває

ТУРЕЧЧИНА. Суд провінції Мугла засудив до довічного ув’язнення 40 військовослужбовців.

Докладніше...
Болючий удар по економіці

РОСІЯ зменшила видобуток нафти.

Докладніше...
Зброю не заборонять

США. Попри стрілянину в Лас-Вегасі Трамп не готовий дискутувати про проблему контролю над обігом зброї.

Докладніше...
Версія для друку          На головну

Життя під обстрілами

Олексій ЯРОВИЙ.

Донецька область.

Фото автора.

Про те, що погляд на війну з вікна кабінету голови Красногорівської цивільно-військової адміністраціїі Олега Ливанчука, інший, ніж зі столиці, свідчить подзьобана кулями стіна навколо нього. У цьому вікні завжди допізна горить світло. На нього і орієнтувалися диверсанти, які пробрались у центр міста і випустили по яскраво-жовтій цілі магазин патронів. Однак кулі не зачепили чоловіка — янгол-охоронець саме в цю мить відвів його до комп’ютера в сусідню неосвітлену кімнату.

Якби не важкі часи

ЯКБИ не війна, то колишній правоохоронець Олег Ливанчук, напевно, працював би не на Донбасі, а виховував онуків та ловив карасів на Сумщині, де мешкав після виходу на пенсію. Та коли почалися сумні події на сході, він зголосився допомогти країні у важкий час. Так опинився у Красногорівці, де і зараз стріляють, а тоді, на початку війни, небезпечно було виглядати з вікон. Коли ворог улітку 2015 року рушив на Мар’їнку, тут земля також здригалася від вибухів. У таких умовах йому та його команді довелося налагоджувати життя в місті, де не було води, опалення, світла, працювало не як тепер — 65, а два магазини по дві години на добу. Хліба не випікали, його привозили волонтери й роздавали містянам просто на вулицях.

— Тоді хтось із чиновників у столиці вирішив, що Красногорівка — не підконтрольна Україні територія, — каже Олег Петрович, — отож через контрольно-пропускний пункт біля Мар’їнки дозволялося провозити лише по 50 кілограмів продуктів.

А тут висіли синьо-жовті прапори, працювала українська влада. Ключове слово «працювала». Уявіть собі, у ті дуже складні часи навіть школу відкрили. Після того, як було пошкоджено газопровід і класи взяла в полон холоднеча, школярі навчалися по домівках, тобто хто як. Отож Ливанчук та його підлеглі почали думати, як вийти зі складної ситуації. Хтось обмовився, що на зруйнованій дачі кримінального авторитета Узбека бачив гарний котел, який працює на вугіллі. Та обійстя — на лінії вогню, там діють російські диверсійні групи. Однак вирішили ризикнути. Знайшлися сапери-патріоти, які розмінували територію, військові, що допомогли повантажити півторатонний котел на машину. Знайшли й 15 тонн вугілля. Одним словом, у школі стало тепло й діти знову сіли за парти. А от для садка, коли настали кращі часи, котел купили, ще й нові вікна та двері поставили.

Стріляють по школах

СЬОГОДНІ, коли на фронті затишшя, навіть не віриться, що у травні тут було пекло. По Красногорівці з-під териконів гатила ворожа артилерія, стріляв танк, били «гради». Олег Ливанчук показує уламок бронебійного снаряда зі сплаву карбіду вольфраму — такий пробиває броню товщиною 250 мм. І все це падало на приватні будинки, школу, лікарню. Під час обстрілу 28 травня постраждало 96 обійсть.

— Сепаратисти навмисне стріляють по людських оселях, лікарнях, школах, аби викликати паніку, незадоволення владою, — каже Олег Ливанчук. — Як тільки десь оприлюднюється інформація, що ми якийсь об’єкт відремонтували, туди відразу щось «прилітає».

Були проблеми і з лікарнею. Комусь нагорі дуже хотілось, аби вона працювала не тут, а переїхала у Курахове. Ливанчук тоді стривожився: а як жити без лікарні десятитисячному місту, куди везти людей? Під час обстрілів 80 лікарів (жоден не втік!) рятували всіх без розбору — цивільних і військових. Та й у період затишшя на фронті роботи у них все одно, як кажуть, по самі вінця. Нелегко було, але лікарню відстояли.

Те, що Красногорівка зі світлом, — також заслуга військово-цивільної адміністрації. Раніше електрика йшла із Донецька. Сепаратисти обстрілювали підстанції, руйнували високовольтну лінію, а відновлювати їх не давали. Навіть ОБСЄ нічим допомогти не змогла, хоча й обіцяла. Вирішили переробити лінію, аби світло напряму подавалося з нашої території. Сказали — зробили, хоча стовпи, розповідає Ливанчук, довелося добувати правдами і неправдами. Тепер, коли ворог під час обстрілів обриває дроти, лінію одразу ремонтують.

Рік у Красногорівці з кранів не лилася вода. Тепер водопостачання налагодили. Щоправда, водогін прокладений ще у 1961 році, біля нього роботи й роботи. Під час обстрілів двигтить земля, гнилі труби розриваються. Отож міркують над тим, як модернізувати водопровід.

Біда навчила?

НА ЗАПИТАННЯ, чи не марні його старання, чи оцінять їх місцеві, Олег Ливанчук відповідає: «Головне, щоб робота робилася, а визнання прийде». І він робить. Звісно, що проросійськи налаштованих людей у Красногорівці вистачає. Тутешнє населення десятиліттями намовляли проти України. Правили ж регіонали. Навіть сесіями міськради керував не голова, а «смотрящий». Серед депутатів було лише двоє безпартійних — директор технікуму й головний лікар. Першого під час окупації Красногорівки хотіли розстріляти, врятував його колишній випускник-сепаратист. Отож дивуватися нема чому. Бувають серед зомбованих людей такі екземпляри, що їм із боку Донецька міни на голови сиплються, а вони кажуть, що то з дев’ятиповерхівки українські бійці стріляють.

— Скажу вам навіть більше — з того боку сепаратизму менше, ніж із цього, — стверджує Ливанчук.

Цей парадокс можна пояснити: у так званій ДНР люди вже геть ситі «рускім міром». Приїжджі зі Старомихайлівки розповідають: ходять росіяни по селищу і роблять що хочуть. От нещодавно поставили банки в кінці вулиці і давай по них стріляти з автоматів. Один чоловік зробив їм зауваження, так вони пригрозили його «заваліть».

— А ми діємо за законом, підтримуємо порядок, — каже голова військово-цивільної адміністрації.

Це зрозуміли й багато красногорівців. А молодь, дітей взагалі агітувати за Україну не потрібно: самі купують прапорці на свята, без усіляких вказівок одягають вишиванки. Якщо раніше вивішений український прапор добу не міг на вулиці провисіти, навіть з фасаду адміністрації зривали, то нині стяги тріпотять, поки не розтріпаються од вітру. А нещодавно прибіг до Ливанчука в кабінет чоловік і б’є на сполох: на площі, каже, в центрі зняли прапор разом із флагштоком. Прийшли, подивилися: флагшток і справді поцупили, але полотнище мотузками прилаштували на тому ж місці. Бо прапор нині — це святе...

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
План виконали
Читати
Масова еміграція?
Читати
Здорожчають харчі
Читати
Зона з Iзраїлем
Читати
Оновлено порядок призначення допомоги
Читати
Зброї — хоч греблю гати
Читати
Розчарування «рідною гаванню»
Читати
Машини купують
Читати
До зірок
Читати
Ліс рубають — гроші летять
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове