• Забуттю не підлягає

Час утвердити правду

Тамара ПОЛІЩУК,

директор Валківського
краєзнавчого музею.

Харківська область.

Наближається сумна дата — 85-ті роковини найцинічнішого й найжахливішого злочину сталінського режиму — Голодомору 1932-1933 рр. Виступаючи нещодавно з трибуни 72-ї сесії Генеральної асамблеї ООН, Президент України закликав держави — члени цієї організації нарешті ухвалити історичне рішення про визнання Голодомору актом геноциду українського народу.

ГОЛОВА колгоспу із села Сніжків Валківського району Харківської області Давид Васильович Нерівний (1890-1956) — один із тих, хто у часи смертельного голоду рятував своїх односельців. Не маючи змоги захистити від лютої смерті доросле населення Сніжкова і навколишніх сіл, він на початку моровиці влаштував у чотирьох хатах, звідки напередодні вигнали так званих куркулів, притулок для місцевих дітей. Підгодовував їх чим міг і завдяки цьому зберіг десятки життів. Одним із помічників Давида Васильовича у порятунку дітлахів був відомий в Україні валківський земський лікар Данило Михайлович Іванов.

У роки післявоєнного голоду сніжківський керівник, піддаючи себе ризику, також тишком-нишком підтримував селян: дозволяв під виглядом очищення посівів од бур’янів зрізати колоски на усуспільнених полях, давав на тимчасове утримання багатодітним сім’ям колгоспних корів тощо.

Давид Нерівний, який походив із багатодітної сільської родини, мав репутацію мудрої людини, талановитого керівника. За своє майже двадцятирічне головування він перетворив колгосп на багатогалузеве самодостатнє господарство, що славилося на цілу країну. Всі, хто знав цього славного чоловіка, завжди згадують його з повагою і вдячністю.

Віддаючи данину пам’яті шанованому предку, його правнучка Наталія Дашківська, що мешкає у Черкасах і працює вихователькою у дитячому садку, з нагоди 60-х роковин смерті Д. В. Нерівного вишила його портрет. Батьки Наталії, Лев Миколайович і Світлана Іванівна Нерівні, які живуть у Валківському районі, на прохання доньки передали його у подарунок Валківському краєзнавчому музею.

До речі, під час відвідин музею, Лев і Світлана Нерівні розповіли, що дружина Давида Васильовича під час Другої світової війни врятувала від неминучої смерті єврейську родину. Горпина Кирилівна, яка залишилася в окупованому німцями Сніжкові, переховувала у своїй хаті матір і сина на прізвище Дейч, які втекли із Харкова. Після війни харків’яни не забули своєї рятівниці, відвідували її, вважали рідною людиною.

Хіба цей факт не є ще одним красномовним свідченням того, що українці ніколи не були байдужими до чужого горя? Зокрема, ризикуючи своїм життям, вони зберегли його тисячам євреїв. То чи не час нарешті державі Ізраїль допомогти нашій країні утвердити правду про Голодомор у всьому світі? Адже ця трагедія, свідками якої були представники старшого покоління родини Нерівних, є таким самим злочином проти людства, як і Голокост.

На фото автора: Лев і Світлана Нерівні із портретом-дарунком.