• Заповітне

Акорди безсмертя

Володимир ЖУРАВЕЛЬ.

ДО ЦЬОГОРІЧНОГО Дня міста в Золотоноші на фасаді готелю «Зоря» встановили меморіальну дошку, присвячену видатній події в історії української культури. Саме тут далекого 1966 року народилась легендарна пісня-реквієм «Степом, степом…», яка стала вершиною творчості для двох непересічних особистостей — поета й прозаїка Миколи Негоди та композитора і хорового диригента, славетного керівника Черкаського народного хору Анатолія Пашкевича. Про цей твір незабутній Олесь Гончар свого часу слушно зауважив, що ним автори обезсмертили себе. Його слова й викарбувано на дошці під їхніми портретами.

— Перші начерки тексту і мелодії з’явились у мене ще на Житомирщині, до переїзду в Черкаси, — розповідав Анатолій Пашкевич. — Якийсь час я працював у Коростишеві й жив у готелі. Інструмента під рукою не було, тому я щовечора музикував «у думках». Отак склалися перші музичні заготовки — «риба»... Напливала мелодія, точніше, той її простий і широкий такт — «Сте-пом... сте-пом...» Потім часто доробляв, переробляв. Хотів навіть кинути все. Але мелодія не полишала мене. Разом із нею добирав слова. Фрагменти, які з’явилися разом із мелодією, я пізніше показав Миколі Негоді. Він узявся писати свій текст. Але довго не виходило. Потім попросив: «Давай свою «рибу»! Микола використав мої текстові заготовки — вони намертво були злиті з мелодією і відкидали інші слова як чужорідні. Він зробив літературно досконалий твір.

А показав свого вірша Негода Пашкевичу якраз у золотоніському готелі, де зібрались напередодні врочистого заходу з нагоди тодішніх жовтневих свят черкаські музиканти, літератори, артисти. Незабаром усі спали, тільки не Анатолій Максимович. Він творив, добивався гармонії звучання. На ранок пісня була готова. Призначалася вона для хорового виконання. Спочатку Пашкевич мав намір соло віддати чоловікові-басу і навіть спробував такий варіант... Та коли послухали Ольгу Павловську, всі сумніви розвіялися: так, як вона, не виконував ніхто! Вперше на широкий загал пісня прозвучала у 1967 році й відтоді стала народною. Вона буквально вразила Україну. Як розповідав багаторічний керівник Черкаської обласної філармонії Антанас Петраускас, під час концертів хор, бувало, зупинявся, тому що голоси у виконавців спазмувало від схвильованої реакції залу… І сьогодні, коли в донецьких степах триває розв’язана північним агресором війна, теж неможливо слухати її без щему в серці.

Степом, степом йшли у бій

солдати.

Степом, степом —

обрій затягло.

Мати, мати стала

коло хати,

А навкруг в диму село.

Степом, степом розгулись

гармати,

Степом, степом —

клекiт нароста...

Степом, степом

падають солдати,

А навкруг шумлять жита…

От тільки чи могли подумати тоді автори, що їхня пісня через стільки літ набуде ще й такого осучасненого прочитання?