Борщ із чорносливом Ірина Ясінська. Марія мала щасливу долю. Вийшла заміж по любові, у сім’ї панувала злагода. Із чоловіком Ростиславом виховували двох чарівних донечок. Старша вже восьмий клас закінчує, а молодша — шостий. Не було причин нарікати на життя… ОН СЬОГОДНІ зранку Ростик ішов на роботу та так ніжно поцілував її. Жінка провела чоловіка до воріт і вернулась у дім. Ладнала дітям сніданок, думки снували приємні та лагідні. Донечки пішли до школи, і Марія спішно зібралася на роботу. Мимохідь кинула погляд у дзеркало і сама собі усміхнулась. Ще й досі струнка і вродлива. Вийшла з хати і стрімко закрокувала шляхом до сільської ради, де працювала секретарем. Біля будівлі вже зібралося кілька працівників. — Доброго ранку всім! — приязно кивнула колегам. Ті дружно відповіли, проте Марії здалося, що вони трохи дивно на неї дивляться. — І тобі доброго! — улесливо заторохкотіла прибиральниця Клава — перша пліткарка й вигадниця у селі — а тоді притьмом слідом: — Оце, Марійко, хотіла щось тобі сказати, та не знаю, як… Умостилась у кріслі навпроти жінки й дірявила її очима-колючками. Це вже, певно, якусь вигадку у вуха внести хоче, подумала Марія. Знає ж усі новини в селі. А ще й свого докладе — і така карколомна історія виходить, що куди тим телевізійним мелодрамам! — Та кажіть уже, Клавдіє! Чого в собі тримати? — Ох, Марійко! Учора твого Ростика бачила… Цілісінький день вашу куму Надьку в машині возив. Туди-сюди, туди-сюди… А згодом додому завіз і до самого вечора там сидів… На власні очі здріла… Марія аж здригнулася від почутого. Знала ж бо добре свою куму. Ще замолоду розійшлась із чоловіком, лишилась сама з двома дітьми. Та недовго сумувала... Охочих утішити самотню молодицю знаходилось чимало. Невже тепер і Ростика причарувала? Не може такого бути. Досі не помічала за ним, щоб задивлявся на інших жінок. Завше їй повторює, що кращої в цілім світі не знайде. Це, мабуть, Клава знову щось вигадала! Але десь глибоко в душі ворухнулася підозра… Клавдії сказала, щоб не заважала працювати, і випроводила її із кабінету. Занурилась у роботу — це відверне від надокучливих думок. Того вечора Ростик прийшов з роботи пізно. Марія зустріла чоловіка крижаним поглядом, та він цього не помітив. — Привіт, сонечко! — чоломкнув дружину в щоку. — Сьогодні не день, а справжня божевільня. Все не так. Чого вартий лише приїзд районного начальства! Якби ж хоч іще щось тямили в агрономії. А то тільки командують — і на тому все… Марудили нас аж до сутінків. За весь день не мав часу навіть чаю випити. Що в нас на вечерю? Я такий голодний... Але спершу перевдягнуся. Ростик пішов до кімнати, а Марія неочікувано для самої себе гукнула чоловікові вслід: — А що — Надька хіба не годувала? Ростик вернувся на кухню і витріщився на жінку. — Ти чого, Маріє? — Та нічого… Просто люди в селі балакають, що куму нашу возиш цілий день… Може, поясниш? — Цікаво, що я маю пояснювати? Те, що твій хрещеник Тарас зламав руку і Надя попросила його в районну лікарню відвезти? Я не думав, що маю за подібне виправдовуватись… І з яких пір ти стала сільські плітки слухати? Стільки в його очах було прикрого подиву, що Марія аж осіла на стільчик. Плечі в жінки здригнулись. З очей потекли сльози. — Пробач, — схлипнула тихо. — Я дурепа… Ростик підійшов, обійняв кохану за плечі. — От тобі й маєш! Ще нам тільки сліз не вистачало… Я так зрозумів, що буду голодним сьогодні? Вона миттю підхопилась, витерла заплакані очі, усміхнулась. — Хіба ж бодай колись таке було? Іди перевдягайся. Сьогодні в нас — борщ із чорносливом. Твій улюблений… За кілька хвилин усією сім’єю вечеряли, жартували. Донечки весело сміялись, Ростик підморгував Марії. А згодом голосно сказав: — Немає на світі жінки ліпшої за вашу, дівчата, маму! І ніхто більше не вміє готувати такий смачний борщ… Усі дружно розсміялись. У оселі знову панував затишок. І віднині Марія твердо впевнилась, що ніякі людські перегуди не повинні порушувати сімейну ідилію. Тоді на всій землі буде більше радості й спокою. |