• Життя прожити

95-річний оптиміст

Ігор ТАБІНСЬКИЙ.

м.Львів.

Фото автора.

…ТОГО ДНЯ Василь Челепіс (Зенко) як політвиховник у сотні Вовка, мав виступ у сусідніх із Дуневом Куликівцях. 8 листопада — свято Великомученика Дмитрія, люди зберуться. Втім, плани упівців перекреслила несподівана облава енкавеесівців. Заскочений зненацька, заховався на горищі крайньої хати, та мозок умить прошила тривожна думка: оточать і вб’ють, ще й хату нещасній удові спалять. Скочив на землю й побіг у напрямку гранітних скель, туди, де ще хлопчаком любив гратись у хованки з ровесниками. Енкавеесівці засікли його вже тоді, як видирався до однієї з печер у гранітній стіні. Відстрілювався, гадав протриматися до вечора, а там… Якоїсь миті відчув, що вказівний палець не слухається, не тисне на спусковий гачок. У голові помутніло…

В цей день боротьба за самостійну Україну для повстанця Зенка — Василя Челепіса закінчилася. За якихось два тижні — народився 25 листопада 1922 року — мав святкувати 23-й день народження. Та ба!

Судилище тривало недовго. Вже в січні 1946-го Василь Челепіс сидів в одиночній камері в Чорткові й чекав виконання вироку — смертної кари. Темні мури, на диво, не гнітили молодого повстанця. Згадував юність…

Шістнадцятирічним хлопцем уже був членом товариства «Луг», згодом, на початку війни, вступив до юнацької мережі ОУН, далі — станичний, заступник надрайонного провідника, політвиховник…

Десь через місяць Василя Челепіса серед білого дня викликав енкавеесівець і повідомив, що розстріл йому замінено 20 роками каторги і п’ятьма — спецпоселення. Відбував покарання у виправно-трудовому таборі «Бутугичаг» (Магаданська область).

— У таборі видобували уран та олово, — згадує Василь Челепіс. — Робили це вручну, без жодних захисних засобів. Хто думав, що виживе тоді…

Та помер Сталін, і каторжан звільнили. В 1956 році Василь Челепіс приїхав на рідну Тернопільщину, проте жити йому тут не дозволили — колишній ворог народу може взятися за своє, агітувати проти радянської влади.

Опинився у Кривому Розі, згодом у Миколаєві, Чернівцях і аж 1989-го перебрався на Львівщину.

Нині 95-річний Василь Челепіс мешкає з сином і внуками у Зимній Воді Пустомитівського району. З душевним щемом згадує роки боротьби, спілкується зі школярами і щодо майбутнього держави сповнений надією.

— У нас завжди в ті часи був присутній величезний оптимізм, — згадує колишній повстанець. — Він допомагав вижити в надскладних умовах, віра підтримувала наш дух, і ми були щасливі люди, готові в цьому вирі боротьби йти на смерть…

…Розмовляємо у світлиці з Василем Челепісом, коли раптом задзеленчав мобільник сина Олега. Телефонували зі школи, учні збираються писати твір на тему національно-визвольної боротьби 1940-1950-х років минулого століття і воліли би з цього приводу зустрітися з батьком.

Василь Челепіс кивнув головою: хай приходять!