• Продовження теми

Запущені хвороби

Микола Юрчишин.

Нейрохірург В. О. Федірко.

Тяжко лікувати задавнені хвороби, котрі упродовж багатьох років дошкуляють болями людині. Часто до такого стану доводить себе і сам хворий, вчасно не обстежившись у відповідного фахівця. Але, на превеликий жаль, трапляється чимало випадків, коли місцеві лікарі відмовляють пацієнтам у направленні до вузькопрофільних спеціалістів обласних лікарень та науково-дослідних інститутів. І заліковують їх так, що потім найдосвідченішим метрам медицини буває важко таких хворих поставити на ноги, а інколи зробити це взагалі неможливо. Хоча ще 2008 року Міністерство охорони здоров’я ухвалило і затвердило так звані протоколи, в яких чітко прописано дію лікарів у разі того чи іншого захворювання. І дуже прикро, коли хворі (у кого є така змога) обхідними від місцевих ескулапів шляхами шукають потрібного для них спеціаліста, котрий зміг би їх вилікувати.

ЦЮ ПРОБЛЕМУ наша газета порушувала 13 червня нинішнього року в інтерв’ю з нейрохірургом, завідувачем клініки субтенторіальної нейроонкології та спеціалізованого кабінету проблем болю Інституту нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова НАМН України доктором медичних наук Володимиром Федірком під заголовком «Душевна глухота чи непрофесіоналізм?»

До редакції надійшло чимало листів, у яких наші читачі повідомляли, що завдяки цій публікації після багатьох поневірянь по місцевих лікарнях їм нарешті аж в Інституті нейрохірургії вдалося позбутися невралгії трійчастого язикоглоткового нерва, синдрому Меньєра, гемілицьового спазму, аномалії Арнольда-Кіарі, неврином слухового нерва, патологій задньої черепної ямки.

Теодор Кравчук, пенсіонер: «Родом я із села Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області. Майже три роки страждав від невралгії трійчастого нерва. Лікувався у кількох місцевих невропатологів, які призначали різні уколи, блокади, проте болі не припинялися. Відчуття було таке, ніби хтось зуба вириває з коренем або електричним струмом мозок пробиває. Дійшло до того, що я вже не міг ні говорити, ні ковтати їжу. Схуднув на 10 кілограмів. А неврологи лише розводили руками, призначаючи все нові й нові ліки. Ніхто навіть на заїкнувся, щоб направити у спеціалізовану клініку. Підказали, куди слід звернутися, добрі люди, ознайомивши мене з інтерв’ю у «Сільських вістях». Чесно кажучи, коли їхав у Інститут нейрохірургії, трохи хвилювався. За фахом я фізик, уважно роздивився свій знімок, зроблений на МРТ, і занепокоївся: побачив складну заплутану петлю. Чи вдасться там її розплутати? Але нейрохірург Володимир Федірко блискуче впорався з операцією, я ніби вдруге на світ народився.

Тетяна Поснякова, педагог із Канева Черкаської області: «У мене була доброякісна пухлина головного мозку, яку видалили в Черкаській обласній лікарні. Позбулася однієї болячки, прийшла друга — майже чотири роки не давала спокою невралгія трійчастого нерва, хоча місцевий невропатолог заперечував цю патологію. Мовляв, вивчив знімок МРТ і він не підтверджує цього діагнозу. Це саме сказали мені і в Черкасах. Усі ці чотири роки приймала знеболюючі пігулки, які мені прописали лікарі. Але нестерпні напади все одно не полишали. Від них поступово почала втрачати мову. Дійшло до того, що я взагалі ледь вимовляла лише деякі голосні звуки. Аж тут у вашій газеті натрапила на інтерв’ю з Федірком. Негайно вирушила до Києва. «У вас чітко виражена невралгія трійчастого нерва, — виголосив Володимир Олегович, уважно роздивившись результати магнітно-резонансної томографії. — Не розумію, чого цього не помітили місцеві лікарі? Чи згодні на операцію?» Я, звісно, погодилася. І не помилилася. Нині зникли усі болі, напади. Дякувати Богові, що в Україні існує такий державний заклад, де лікують людей із подібними патологіями».

Яна Успаленко, жителька Кропивницького: «Два роки тому у мене раптово стала паморочитися голова. Місцевий невропатолог сказав, що це шийний остеохондроз, і прописав кілька видів пігулок. Утім, стан здоров’я з кожним днем не поліпшувався, а, навпаки, погіршувався. Через якийсь час відчула біль у лівому вусі. «Це у вас фарингіт — запалення слизової оболонки глотки, віддає так простріли у вухо», — сказав після обстеження невропатолог і призначив додаткові препарати ще й від цієї недуги. Але результату від такого лікування — жодного. Увесь цей час я терпіла нестерпні болі, ковтаючи одну за одною пігулки. І ніхто з місцевих лікарів не вживав більше жодних заходів. Тільки після втрати свідомості, коли обличчя набрало сіро-жовтого відтінку, мене направили для обстеження на магнітно-резонансній томографії. А там виявили гідроцефалію (водянку) головного мозку та на додачу ще й великих розмірів пухлину. Місцеві нейрохірурги відмовилися робити таку складну операцію і відправили на консультацію в Інститут нейрохірургії. Тут, у клініці субтенторіальної нейроонкології та спеціалізованого кабінету проблем болю, провівши додаткове обстеження, сказали відверто: «Вам потрібне оперативне втручання, але воно надскладне і ризиковане». Діватися було нікуди, і я погодилася на такий ризик. Робили операцію у два етапи. Спочатку бригада нейрохірургів під керівництвом Володимира Федірка впоралася з гідроцефалією, а через два тижні видалила пухлину. На щастя, вона виявилася доброякісна. Нині все страшне вже позаду, я повертаюся до нормального життя».

— Приємно, коли все добре закінчується, — сказав при зустрічі зі мною нейрохірург В. О. Федірко. — А буває через велику запущеність недуги з вини подібних горе-лікарів людину, на жаль, урятувати не вдається. Я вже 22 роки займаюся подібними операціями і дуже часто стикаюся із запущеними формами патологій. За цей час виконав сотні подібних операцій. Після них у 96 відсотків пацієнтів больовий синдром щезав одразу, і вони поверталися до повноцінного життя, назавжди забувши про ті пігулки, які приймали роками. Іншим була потрібна додаткова реабілітація.

Звичайно, не всі пацієнти потребують хірургії. Нерідко люди звертаються з больовими синдромами обличчя, голови, що потребують інших методів лікування. І ми його їм надаємо.

І досить дивно, що до сьогодні трапляються пацієнти, котрі роками хворіють на вищезгадані хвороби і ніхто з лікарів їм не порадить, до якого вузькопрофільного спеціаліста звернутися. Звісно, нині існує Інтернет. Але, на жаль, не всі можуть і вміють ним користуватися. А ці хвороби якраз найбільше уражують сільських людей зрілого і похилого віку. От тому вважаю, що надзвичайно велика роль «Сільських вістей» в інформуванні подібних хворих. До мене часто приходять на прийом пацієнти із сіл, районів, обласних центрів із газетними вирізками з вашої газети і просять допомоги.

Що б я порадив людям, у котрих з’явилися болі обличчя, голови, рота, язикоглоткової порожнини чи вуха? Якщо вам один лікар нічого не допоміг, шукайте іншого. І взагалі, коли виникають сумніви в ефективності лікування — міняйте фахівця. Бо на сьогодні ці больові синдроми достатньо ефективно лікуються, і в людини нема потреби роками ковтати купу медикаментів.