• З літопису наших днів

Вотчина безлюдніє

Олена ГОРБУНЬ.

Вінницька область.

Вінниччину в народі називають вотчиною Президента і Прем’єра. Але ніяких особливих преференцій цей статус області не дав. Тут спостерігаються ті ж тенденції, що й по всій Україні. Молоді, освічені, енергійні люди, які у всьому світі на вагу золота, бо становлять основу потенціалу країни, масово виїжджають на заробітки. Трудова міграція досягла таких масштабів, що на вулицях обласного центру та інших міст регіону на замовлення Мінсоцполітики були встановлені бігборди із закликом до краян залишатися працювати вдома.

ПІДПРИЄМЦІ, керівники держпідприємств стривожені: кадровий голод відчувається дедалі сильніше. Зокрема, у Вінниці гострий дефіцит кондукторів трамваїв, тролейбусів та маршруток. На багатьох маршрутах водіям доводиться кермувати й одночасно продавати квитки пасажирам. Та й перші теж уже рушають на заробітки, втомившись очікувати, поки в країні запанує обіцяний колишнім міським головою, а нині главою уряду Володимиром Гройсманом достаток. 150 вільних вакансій водіїв! Однак зарплата у розмірі близько 4 тисячі гривень нікого не вабить.

— Усі автопарки відчувають дефіцит кадрів, — скаржиться голова ГО «Вінницька обласна асоціація автомобільних перевізників» Анатолій Ратовський. — Зарплата мала, робота важка. Треба вдосвіта вставати, цілий день трястись дорогами в жахливому стані, нахаб на яких усе більше, а патрульних нема... Чимало маршрутів у сільській місцевості водії взагалі відмовляються обслуговувати. Тож і йдуть люди туди, де можна більше заробити. Після введення безвізу звільнилося дуже багато...

Вінницькі водії тікають до Польщі та в інші країни, де працюють за спеціальністю. Заробляють у кілька разів більше, ніж на Батьківщині.

— Ми таку зарплату не можемо дати, — каже Анатолій Ратовський, — адже ціни на пально-мастильні матеріали та запчастини зросли й відбирають 70% заробітку. Мінімальна зарплата у наших водіїв — 3200, максимум 5000 гривень. Оновити рухомий склад парку неможливо, бо банківські кредитні ставки в Україні — 20-25%, отже, новий маршрутний транспорт ніколи себе не окупить.

На інших вінницьких підприємствах теж біда. Керівники нарікають, що вимушені відмовлятися від вигідних замовлень, зокрема й іноземних компаній, бо виконувати їх просто нікому — працівники виїхали в засвіти. А утримати їх, піднявши зарплату, нереально — собівартість продукції і так постійно зростає через подорожчання електроенергії, газу, сировини. Люди залишаться, а замовлень не буде, бо дорого... Замкнене коло!

Знищення системи професійно-технічної освіти — також одна з причин кадрового голоду. Передавання ПТУ на фінансування місцевих бюджетів неодмінно позначиться — дуже негативно! — на фінансовому стані цих закладів.

— На нас насувається катастрофа, — розпачливо констатує директор одного з приватних підприємств. — Росія, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина шаленими темпами «вимивають» робітничий потенціал України. На Вінниччині сьогодні годі знайти село, з якого молодь десятками не поїхала на заробітки.

У населених пунктах області реклама із запрошенням на роботу за кордон — на кожному стовпі! Контори-посередники обіцяють високі заробітки й безкоштовне (або в кредит) оформлення робочої візи. Тим часом на сайтах із пошуку роботи в Україні розміщено 1,5 млн вакансій! Але на них мало хто відгукується.

Трапляється, що батьки віддають дітей у школу-інтернат, і самі їдуть працювати деінде, бо на батьківщині «витягти» сім’ю — оплатити освіту, медицину, нормально вдягтися, харчуватися — неможливо! У багатьох родин грошей вистачає лише на оплату комунальних послуг. А субсидію отримати не можуть: на кількасот гривень вища зарплата, — і ти вже багатій. Хочеш пожити по-людськи? Зась. Олігархам треба побільше грошей, тож плати...

Відтак дуже дивно чути, коли влада закликає в Україну інвесторів, обіцяючи їм золоті гори й молочні ріки. А хто ж працюватиме у тих інвесторів? Де кадри, якими можна заповнити вакансії?

Не вистачає на Вінниччині й медиків, бо їх радо зустрічають у Польщі, де спростили про­цедуру працевлаштування, визнають українські дипломи й організовують безплатні курси польської мови для українських лікарів і медсестер. Незабаром потрапити до профільного спеціаліста буде великою проблемою. А «реформа» медицини, ухваленню якої так радів пан Гройсман, «вимиє» й тих, хто залишився.

Ще кілька років «успішного реформування» — і президентська вотчина знелюдніє. Та й уся країна також. Залишиться безлюдна територія і… родюча земля. Може, цього й добивається влада, яка, наче котком, суне по народу своїми реформами?