• Проблеми галузі

Засмучує не погода...

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

На фото автора: бурякові «піраміди» на території Новоіванівського цукрового заводу.

Солодкий сезон на Харківщині у розпалі: цукрові буряки викопані на 60% площ, шістьма заводами вироблено близько 80 тисяч тонн цукру із прогнозованих 120 тисяч. Утім, якби не дощі, що на тиждень прип’яли комбайни на полях, то аграрії давно закінчили б збір коренеплодів.

_{Вигідно, але затратно}

ПОКИ ми добираємося до поля, головний агроном СТОВ «Лан» Максим Пащенко скаржиться на небесну канцелярію. Три місяці не було опадів. Очікували урожай цукристих, як торік, центнерів по 600 із гектара, а накопають, мабуть, коло 400.

Погода сильно псує нерви. То земля була тверда як камінь і новенький «Холмар», нещодавно придбаний господарством, не міг «вигризти» цукристі з чорнозему. А затим зарядили дощі, техніка почала грузнути в рядках. До речі, торік після дощів ударив мороз, стовпчик термометра впав до відмітки -12. Довелося допомагати сусідам зібрати врожай...

Та все ж вирощувати цукрові буряки вигідно. У Коломацькому районі, де працює Новоіванівський цукрозавод, навіть дрібні фермери вирощують солодкі корені. Порахували: прибуток не менший, ніж від соняшнику. Окрім того, господарствам, які вирощують буряки, завод надає в позику імпортне насіння, пальне, засоби захисту рослин. Аграрії повертають борг без грабіжницьких відсотків, під які дають кредит банки. До того ж не потрібно ламати голову, де збути врожай. Ця культура — хороший попередник для сівозміни: поліпшує структуру ґрунту, поля після нього залишаються, як кажуть, чистими.

Але водночас буряківництво досить затратне. СТОВ «Лан» у вирощування коренів, що займають 10 відсотків земельних угідь господарства, вкладає не менш як півтора мільйона гривень. Це половина того, що витрачається на все інше — ячмінь, пшеницю, соняшник, гречку. Необхідна і спеціальна техніка, з якою не кожен механізатор впорається. Сергій Щербак із «Лану» може це зробити, бо працює із сільгоспмашинами з 15 років, відколи батько, комбайнер, узяв його до себе помічником. Сьогодні такі фахівці на вагу золота. Щербак і сіяв цукристі, й обробляв. Тепер-от копає коренеплоди.

_{Цукровари і конкуренція}

ЗРОЗУМІЛО, що директора Новоіванівського цукрозаводу Сергія Хміля не може не хвилювати, що врожайність коренів на 30 відсотків менша, ніж торік. Менше буряків — менше й цукру. Сьогодні заводу, який належить українській корпорації «Астарта», доводиться конкурувати не лише з вітчизняними підприємствами, яких залишилося 38, а й із європейськими. Це складно, бо, наприклад, у Польщі держава дотує буряківництво. У нас же всі затрати лягають на плечі аграріїв та цукроварів.

В умовах високої ціни на природний газ підприємства намагаються зменшити собівартість продукції, впроваджуючи енергоефективні технології. Якщо раніше Новоіванівський цукрозавод витрачав на переробку тонни буряків 56 кубометрів газу, то нині 28. На Глобинському цукрозаводі встановили устаткування для отримання із жому біогазу, який потім служить для виробництва цукру. Сьогодні, коли худобу в Україні майже вирізано, ціна на жом просто смішна — 20 гривень за тонну. Тож зрозуміло: біогенератори — справа вигідна. Проте коштує таке устаткування близько 40 млн грн, не кожному підприємству по кишені.

Після часткової реконструкції Новоіванівський завод почав виробляти високоякісний цукор — чистий, як гірський кришталь. Також тут упроваджують систему безпечності продукції ISO 22000, що дає змогу відстежити всі ланки виробництва продукту — від лану до столу. Якщо після перевірки заводу відповідною європейською комісією новоіванівські цукровари отримають цей сертифікат, то зможуть продавати цукор не тільки в країни Азії, а і на європейському ринку.

_{Не на користь державі}

НАБАГАТО більше за погоду засмучує цукроварів та аграріїв падіння ціни на солодкий продукт. Заводи купують коренеплоди по 1000 грн за тонну. За такої вартості сировини, вважає генеральний директор асоціації «Харківцукор» Юрій Ільченко, оптова ціна за кілограм цукру має бути не 11,5 грн, як сьогодні, а близько 14,5.

Технічний директор Новоіванівського цукрозаводу Сергій Хміль припускає, що на падіння ціни могли вплинути закордонні корпорації, що зайшли на український ринок. Є й інші причини. Але все ж найголовніша — світова ціна на солодкий продукт знижується. Якщо торік українські цукроварні продавали продукцію на експорт по 460 дол. за тонну, то нині — по 360.

Не на користь вітчизняним виробникам і те, що 20 відсотків українського «солодкого» ринку складають цукрозамінники, завезені з Китаю. Вони дешеві, але шкідливі для здоров’я, тож у багатьох країнах Європи заборонені для споживання. Якби наші можновладці теж зробили такий крок, каже С. Хміль, то не лише б підтримали своїх виробників, а й подбали про здоров’я нації.