• Як воно у людей

На гостину до Казахстану

Дарина АРИСТАРХОВА.

Тим, що українці їдуть працювати до інших країн, нікого вже не здивуєш. Але не тільки у традиційних «заробітчанських» Польщі, Італії чи Росії знаходять роботу наші співвітчизники. Буває, доля заводить у зовсім інші краї.

ЖАННА Пархоменко (на фото) разом із чоловіком Тарасом чотири роки прожила у Казахстані. Тут їй запропонували гідну посаду у великій інвестиційній компанії. Повернувшись в Україну, Жанна завжди з охотою згадує своє життя в далекій, із суворим кліматом, але із надзвичайно теплими і щирими людьми країні.

«У Казахстані ми жили і працювали в Астані — другій найхолоднішій столиці в світі після Улан-Батора, — розповідає вона. — Зима там починається в жовтні, морози 40-45 градусів, сніг лежить ще й на травневі свята. Від колишнього Цілинограда в Астані залишилося багато радянського, але забудови на лівому березі вже зовсім інші: величезні хмарочоси. До речі, всі вони прикрашені казахською символікою».

За словами жінки, казахи напрочуд гостинні. У них здавна ведеться: якщо в юрту заходив гість — йому найкращі місце, їжа, підкреслена повага. Ця традиція живе й досі. Відповідати треба взаємністю. Для казаха немає більшої образи, ніж неповага гостя до всього — природи, культури, кухні.

Казахська промисловість спеціалізується на видобутку нафти, газу, чорних металів, залізної руди, марганцю, свинцю, цинку. Житло у великих містах недешеве, але, згідно з державними програмами, його надають і звичайним людям.

«Країна стрімко розвивається, — продовжує розповідь Жанна. — Діє програма підтримки талановитої молоді «Болашак»: якщо є бажання вчитися, держава оплатить навчання в найкращих ВНЗ світу. Так, наприклад, мої знайомі вчилися в Гарварді, Уортоні, Єлі та в інших місцях. Лікарні та поліклініки оснащені найсучаснішим — аж до лазерного обладнання. Втім, є проблема з кадрами: у деяких медустановах складна апаратура так і стоїть нерозпакована, бо на ній нікому працювати».

На думку нашої співвітчизниці, українці та казахи мають багато спільного. Вони також постраждали за часів колишнього Союзу, мають власну історію, пов’язану з Голодомором. Якби не він, було б їх на цей час понад 30 мільйонів. А зараз населення країни становить трохи більш як 17 мільйонів, із них казахів — близько дев’яти мільйонів.

«Казахи стежать за подіями в нашій державі, ставляться до них неоднозначно. Казахські ЗМІ представляли Майдан, як ярмарок, свято непослуху. Як тільки події дійшли фінально-трагічної стадії, потік офіційної інформації різко припинився. Всі розуміють, що Росія — агресор. Але до АТО у них теж специфічне ставлення. Дехто з казахів у дні Іловайської та Дебальцівської трагедій передавав через мене гроші для поранених зі словами: «Українці — батири. Не здавайтесь!». Проте разом із цим вони не розуміють, чому наші люди терплять усе це. Чому влада не може припинити кровопролиття і навести лад у країні?» — разом із новими друзями дивується Жанна.

Росія та Казахстан мають спільний кордон — один із найдовших між країнами у світі. Вони пам’ятають і Грузію, і Молдову, а тепер бачать, що відбувається в Україні. Зважаючи на ці події, Казахстан обережний у відносинах із сусідом.

«Мабуть, найгарніше в Казахстані — це степ, — згадує співрозмовниця. — Неозорий простір із казковою природою і приголомшливо-грандіозними картинами заходу сонця. Туркестан — одне з найдавніших міст країни, що з’явилося 500-го року нашої ери. Унікальні мавзолеї, священні місця для паломників, заповідники, гробниці великих ханів, підземна мечеть. В Астані зведено меморіальний комплекс жертвам сталінських репресій «Алжир». Пишається країна унікальним природним заповідником «Бурабай», відомим у всьому світі космодромом «Байконур»...

У Казахстані є українська діаспора. Це діти й онуки українських політв’язнів, яких сюди вивозили, й ті, хто осів тут після освоєння цілини. Є й українські школи. У більшості міст — пам’ятники Тарасу Шевченку, як і вулиці його імені. Саме тут Тарас Григорович провів сім років свого заслання.

Казахи свято шанують свого національного героя — Кенесари Касим-Ули. Він очолив національно-визвольний рух 1837—1847 pоків під час колонізації Росією казахських земель. Героїчно загинув. Обезголовлений, його голова залишилась у Росії. За легендою, казахський народ здобуде велику силу, коли останки хана Кенесари будуть поховані в рідному степу. Проте росіяни відмовляють у цьому, традиційно стверджуючи: «Їх там немає». У кожному місті є проспект або вулиця імені цього лідера національно-визвольного руху за незалежність.

Казахи здавна кочували, тож їхня кухня проста. Але й смачна. Найголовніша страва — кази: проварена конина, з якої роблять ковбаски. Смакує також ак-сорпа — молочний суп із м’ясом, палау — казахський плов, курт — твердий казахський сир, баурсаки — борошняні пончики. І, звичайно ж, кумис — молоко кобил або верблюдиць.

«Я вдячна долі за те, що познайомила мене з привітними людьми, давньою багатою культурою казахського народу», — підсумувала Жанна свою розповідь.