Сільські Вісті, Стаття

Вівторок, 21 листопада 2017 року № 91 (19536)

http://silskivisti.kiev.ua/19536/print.php?n=37341

Україна обігнала Європу

Гервасій ЛЮШНЯ.

Наша країна посіла перше місце серед усіх країн Європи зі зростання цін на харчові продукти. Так, вартість споживчого кошика за рік збільшилася на 15%. Про це повідомляє ТСН. Ціна на традиційний український продукт — сало зросла найбільше: на 67%. Далі йде м’ясо. Свинина подорожчала на 47%, яловичина — на 34%, а курятина — на 32%. Пояснюється така ситуація дефіцитом поголів’я великої рогатої худоби і свиней.

«ЗАРАЗ в Україні найменше за всю історію незалежності поголів’я великої рогатої худоби і свиней», — констатував експерт сільськогосподарських і продовольчих ринків Андрій Панкратов.

Підвищились ціни і на молочні продукти та хліб. Молоко тепер коштує на 32% дорожче, масло — на 28%, а хліб — на 20%.

На думку експертів, ціни ростуть значно швидше, ніж пенсії і заробітні плати, що породжує інфляцію.

— Рано чи пізно така ситуація мала спричинитися, — вважає заслужений працівник сільського господарства України, професор, викладач Національного університету біоресурсів і природокористування Віктор ПАБАТ. — Чому? А тому, що одна з головних галузей вітчизняного АПК — тваринництво — майже повністю знищена.

Так, станом на 1 січня ц. р. (порівняно з 1991 р.) поголів’я великої рогатої худоби зменшилося в сім разів, корів — у чотири рази, свиней у вісім разів, овець і кіз — у шість разів, лише поголів’я птиці залишилось на рівні 1991 року. А звідси рівень виробництва продукції, що безпосередньо позначається на продовольчому забезпеченні населення України, не кажучи вже про робочі місця і формування державного бюджету.

Прикро, що нам постійно радять зарубіжні радники, як потрібно вести аграрне виробництво, а самі його дотують. Міркуйте самі (див. таблицю).

Сьогодні країну забезпечують продовольством в основному дрібнотоварні господарства і сільські двори, де відсутні технологія виробництва і санітарні норми. Тому на державному рівні необхідно гарантувати господарствам населення, які утримують худобу, свиней, ветеринарну обробку і розвивати селекційну справу. Без такої допомоги, опинившись у скрутному матеріальному становищі, селяни будуть і далі вирізати худобу і свиней.

У цьому ключі слід би повернутись до досвіду створення громадських дворів, як це було зроблено в 2006 році у Херсонській області. Такий громадський двір, зокрема, зорганізували у селі Тавричанка Каховського району з ініціативи тодішнього керівника дослідного господарства «Асканійське» Каховського району Героя України Віри Опанасівни Найдьонової. Для громадської череди корів був облаштований літній табір із молокопроводом, встановлена холодильна установка.

Корів із приватних дворів піддали ветеринарному огляду, в тому числі їм зробили необхідні щеплення, відтак селяни поприводили їх на облаштований громадський двір.

Тоді була і нині залишається велика різниця у вартості кілограма молока, отриманого у господарствах різних форм власності й селянських. А от завдяки створенню умов для утримання корів і технології виробництва ціни на молоко в «Асканійському» і в селянських дворах вирівнялися. Крім того, селяни позбулися щоденних клопотів про те, де взяти корми, як і де подоїти корів, а головне — у них не боліла голова, кому продати вироблену продукцію. Всі ці клопоти взяло на себе господарство.

Ініціатива «Асканійського» дістала велике схвалення у селян. Але добру справу нове керівництво Міністерства агропромполітики України не підтримало, відтак вона була погублена.

Або візьмімо інше питання. Тоді ж, у 2006 році, урядом було прийняте виважене рішення: «Багатодітній сім’ї — безкоштовно корову». Цей напрям узяв хороший старт у Полтавській, Черкаській і Сумській областях. Відтоді минуло більше десятка років, але люди пам’ятають, яке це було корисне діло. На жаль, знову змінилося керівництво Міністерства агропроду, і важливе починання теж занапастили.

Ці приклади наводжу для того, щоб ще раз наголосити: в Україні були і є всі можливості і ресурси для відновлення тваринницької галузі. А це додаткові робочі місця, наповнення бюджету і так далі. Тому лозунг 2006 року «Тваринництво — основа села» сьогодні ще актуальніший, ніж тоді.

Відновлення тваринництва потрібно розпочинати з ретельного оцінювання селекційно-генетичного потенціалу худоби і свиней, тобто з того, що ми маємо в регіонах, у господарствах різних форм власності й у сільських дворах.

Маючи такі дані, необхідно напрацювати механізми заохочення власників особистих селянських господарств щодо вирощування нетелей, а бичків на відгодівлі заборонити забивати вагою менше 450 кілограмів. Такі заходи сприятимуть збереженню власних генетичних ресурсів, і їх не потрібно буде закуповувати за великі кошти за кордоном. Крім того, за таких умов поліпшаться сировинні резерви м’яса.

Що стосується ринків збуту продукції, то цим питанням має щодня займатися не тільки Міністерство агропроду, а, насамперед, Міністерство економіки і торгівлі та Міністерство закордонних справ. Саме так сьогодні працює дипломатичний корпус інших країн в Україні.

Із метою розвитку, а точніше, становлення галузі тваринництва вважаю за доцільне на законодавчому рівні примусити латифундистів опікуватися тваринництвом із розрахунку одна корова на гектар ріллі.

На регіональному рівні слід розробити і затвердити програми розвитку тваринницької галузі строком на п’ять або й більше років, які б не скасовувалися після зміни керівництва держави чи області. Тоді в Україні буде і молоко, і м’ясо, а ціни не «кусатимуться» так, як зараз.

Розмір субсидій в країнах ЄС, євро/га

Країни Пряма Розвиток Усього

підтримка територій

Болгарія 190 135 325

Греція 258 128 386

Естонія 112 135 247

Литва 143 101 244

Латвія 83 98 181