Про проект Держбюджету Геннадій РЯБЦЕВ, економіст. КОЛИ заходить мова про проект Державного бюджету України на 2018 рік, Прем’єр-міністр та його підлеглі характеризують його як «бюджет розвитку» чи як «соціальний бюджет». Попри ці заяви головний фінансовий документ має вигляд рядового бюджету бідної сировинної економіки, який можливо буде виконати лише завдяки інфляційним і девальваційним процесам. Спробую пояснити свою думку. По-перше, не може бути «бюджетом розвитку» документ, який: — установлює величину зростання ВВП на рівні нижче середньосвітового і не дає змоги сподіватися на відновлення української економіки до рівня 2013 року протягом найближчих п’яти років; — визначає занижений рівень інфляції, що не корелюється з прогнозованим курсом гривні; — фактично утверджує третім за величиною джерелом надходжень (після ПДВ і податку на доходи) «інфляційний податок» (130 млрд); — не визначає точки й джерела можливого зростання; — не стимулює розвиток пріоритетних галузей економіки; — передбачає виділення 50 млн на інновації і 55 млн — Інституту національної пам’яті; — виділяє на «енергетичні» субсидії в 69 (!) разів більше коштів, аніж на енергозбереження й підвищення енергоефективності; — його можна виконати лише за умови подорожчання в 2018 році сировинної продукції вітчизняного експорту. По-друге, не може бути соціальним бюджет, який: — установлює прожитковий мінімум на рівні 1700 грн; — скорочує фінансування Пенсійного фонду попри розмови про «осучаснення» пенсій; — закріплює неспроможність двох третин домогосподарств самостійно оплачувати комунальні послуги; — занижує суми субсидіювання (не очікувані 80, а 55 млрд); — перекладає конституційну відповідальність уряду за належне фінансування освіти та охорони здоров’я на органи місцевого самоврядування. Прикро, але знову, замість того щоб залатати «технологічні отвори» в дірявій діжці бюджету, уряд радить платникам податків швидше бігати, аби її наповнювати. |