• Мандрівка в дивосвіт

Найбільший хижак України

Зрозуміло, чому бурого ведмедя так назвали, — через колір його шуби. Хоча вона буває і чорна, і сіра, і навіть рудувата. А ведмежата на шиї та грудях здебільшого ще й мають світлі плями, які часто утворюють своєрідний нашийник…

ЦЕЙ ЗВІР і справді вражаючих розмірів. Дорослий самець важить майже півтонни. А коли зведеться на задні лапи, то буде понад два метри заввишки!

У нашій країні його можна зустріти тільки у лісових хащах Карпат. Тамтешні мешканці, коли їм доводиться опинитись у володіннях бурого ведмедя, всіляко уникають зустрічі з ним. Із покоління в покоління передається переказ: щоб не опинитися віч-на-віч із клишоногим велетнем, слід завбачливо зчиняти якийсь галас: наспівувати, свистіти або шурхотіти гілками…

Аж не віриться: невже такий грізний і здоровенний звір може злякатись якогось там свисту? Проте найчастіше саме так і стається: ведмідь, зачувши «людський дух», одразу кидається навтьоки. Тому зустріти його в лісі просто так майже неможливо. Хіба що застанете зненацька, коли той поїдатиме здобич. Тоді він особливо небезпечний — може вдарити людину лапою. А вона така кігтиста і сильна, що здатна видерти шмат тіла.

Загалом звір потребує багато їжі. Хоч хижак полює на дрібних тварин і пташині яйця, йому дуже смакують лісові ягоди, корінці, фрукти, молоде листя осики. Він може годинами виколупувати із землі жуків та їхні личинки. А ще полюбляє мед: аби поласувати ним, терпітиме укуси розлютованих бджіл.

Саме цієї передзимної пори десь у непролазних темних хащах ведмідь починає облаштовувати собі схованку, де спокійно проспить до весни. А щоби зручніше зимувалося, звір збирає для устілки мох, траву, а потім, задкуючи, затягує все у барліг. Сон у нього досить чутливий та тривожний, температура тіла при цьому сильно не знижується, лише уповільнюються дихання та серцева діяльність.

Узимку такому великому звірові важко прогодуватися, та й пересуватися по снігу нелегко. І все ж, якщо не вдасться накопичи достатньо жиру за літо, в барліг не ляже — бродитиме всю зиму злий та голодний. У народі такого звіра називають шатуном, він дуже небезпечний. У пошуках їжі заходить на стоянки лісорубів, інколи робить спроби вполювати лося, оленя чи іншу тварину.

Вважають, що узимку ведмідь смокче лапу. Та це не так. Справа в тому, що у нього посеред зими замінюється шкіра на підошвах, при цьому вони сверблять, от він у напівсні й чеше їх язиком.

Ведмедиха залягає в барліг разом із ведмежатами. А в січні-лютому з’являється на світ нова малеча. Вага новонародженого близько 500 грамів. Мама годує їх своїм молоком до весни, ростуть вони повільно, тож із лігвища виходять розміром із невелику собаку. До двох років ведмежата ходять із матір’ю, тоді починають шукати власну територію.

Іще одна хибна думка побутує про бурого ведмедя. При ходьбі носки його лап вивернуті всередину, а п’ятки назовні, через що звіра і називають клишоногим і незграбою. А втім, це не заважає йому бути відмінним бігуном. Щоби знали: ведмідь може наздогнати навіть коня!

Сьогодні у лісах Європи майже не залишилося цих хижаків. Винищили. Тим часом, за даними співробітників Карпатського біосферного заповідника, у цій природоохоронній зоні нині живуть близько 200 бурих ведмедів. Їх занесено до Червоної книги, тобто узято під охорону державою.