Подзвін у наших серцях

Маргарита СИТНИК.

25 листопада у вікнах українських осель горітимуть свічки — данина пам’яті тим, хто мученицькою смертю заплатив за комуністичний людиноненависницький експеримент. Від часу найбільшої нашої національної трагедії, що зачепила практично кожну родину, — Голодомору 1932-1933 років — спливло вже 85 літ.

ПРИГАДАЙМО жорстоку нашу історію. Природа того року поводилася звичайно, не випалюючи українські та кубанські землі сонцем і не заливаючи їх водою. Недороду, який міг би призвести до трагічних наслідків, пригадують очевидці, не було. Його влаштувала тодішня держава «робітників та селян», розгорнувши 17-місячну кампанію хлібозаготівлі під гаслом боротьби з куркулями-кровопивцями, що ховають від чесного люду продовольство. Кожен повинен був здати чимало зерна, а хто не міг цього зробити, в того забирали всю худобу та збіжжя, будь-яку їжу, заможних і непокірних виганяли з сім’ями на вулицю. Неважко здогадатися, що почалося вже незабаром... Селяни намагалися пробиратися в міста, де старалися виміняти на речі хліб, полетіли листи до радянського керівництва, проте влада заплющила очі і на повну силу робила вигляд і в cамій «країні Рад», і перед закордонням, що все добре. Першим про голод написав англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933-го, перебуваючи під враженням від поїздок Україною і Кубанню. Реакція «совєтів» не змусила довго чекати: іноземним журналістам заборонили подорожувати голодуючими територіями...

Далі були «головокруженіє от успєхов», повернення до життя тих, хто не помер, війна... І мовчанка про трагічні події довгі роки. Уперше слово «голодомор» прозвучало на офіційному рівні в грудні 1987 року з вуст першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького під час виступу на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР.

Точне число загиблих селян — станового хребта України — не відоме. Офіційно прийнятою в нас вважається цифра, названа Інститутом демографії і соціальних досліджень НАНУ, — 3,5-4 мільйони осіб. Але більшість істориків із нею не погоджуються. На їхню думку, було замучено голодом не менш як 7 мільйонів українців. Навесні 1933 року в Україні помирало 17 людей щохвилини, 1000 чоловік щогодини і майже 25 000 — щодня.

Але в одному науковці одностайні: Голодомор — це помста за прагнення свободи. Сталін організував геноцид, щоб покарати українців за незалежність 1917-1921 років та назавжди поселити страх у їхніх душах...

Голодомор визнано на парламентському рівні геноцидом українського народу в Грузії, Еквадорі, Естонії, Колумбії, Латвії, Литві, Мексиці, Парагваї, Перу, Польщі, Угорщині, на парламентському та регіональному — в Австралії, Канаді та Португалії, на регіональному — в Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Іспанії, Італії та США. Крім того, в американському Конгресі мають розглянути резолюцію, приурочену до 85-х роковин Голодомору-геноциду в Україні, аби визнати акт геноциду цією країною. А от Ізраїль, чий народ вважає себе найбільш постраждалим від тоталітарних режимів, такого рішення не прийме. Як пояснюють офіційні особи цієї країни, це буцімто суперечить тамтешнім парламентським традиціям...