• Забуттю не підлягає

Не ретушована історія

Ганна КЛІКОВКА.

Запорізька область.

Жахіття вже далеких, але довіку незабутніх сторінок життя українського народу відкрилися запоріжцям, які завітали до обласного краєзнавчого музею на презентацію документального фільму «Територія голодомору: пам’ять невмируща», створеного фахівцями Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» у співпраці з канадським музеєм прав людини. Подія приурочена до 85-річчя страшного голоду 1932—1933 рр. в Україні.

КІНОСТРІЧКА розповідає про те, як світова преса у 1930-х роках висвітлювала геноцид українського народу. Радянська влада зробила все, щоб обмежити доступ західних журналістів, які працювали тоді в Союзі, на території, де лютував людомор. Більшість із них намагалися зберігати лояльність та не висвітлювати «незручних» тем. Були й такі, наприклад, як репортер «Нью-Йорк таймс» Уолтер Дюранті, котрий відверто вислужувався перед Сталіним, інформуючи читачів лише про поодинокі смерті від хвороб, замовчуючи справжню трагедію українського народу.

Але були серед кореспондентів і такі, що мужньо виконували професійний обов’язок. Співробітники британської «Гардіан» Малкольм Маггерідж та Гарет Джонс чесно розповідали про загибель десятків тисяч українців, потайки виїздили в регіони, жителів яких Кремль прирік на смерть, а також фотографували, записували свідчення охлялих від голоду людей.

Фільм дуже актуальний сьогодні, зрештою, як і питання соціальної відповідальності медіа. Адже й тепер чимало впливових європейських та американських ЗМІ воліють не помічати російську агресію в Україні, факти вбивств, катувань, порушень прав людини за національною та релігійною ознаками на тимчасово окупованому Донбасі та в Криму.

Забувати того, що діялося в Україні на зорі страхітливих тридцятих, аж ніяк не можна. На цьому акцентували в розмові з відвідувачами музею історики Олександр Зубченко та Володимир Лінніков. Вони нагадали тодішні події на Запоріжжі, зазначивши, що селянство не корилося, чинило активний спротив більшовицькій колективізації та насильницькому вилученню хліба. Повстанський рух набув сили у краї на початку 1920-х років у Запорізькому районі, а на території теперішніх Михайлівського та Гуляйпільського районів спротив тривав і у 1930—1932 роках.

Тепер історики сміливо стверджують, що успіхів індустріалізації, зокрема в розвитку запорізької промисловості, було досягнуто за рахунок знищення села, продажу у велетенських обсягах зерна за кордон. Не слід забувати, що більшість будівників Дніпрогесу прибували до міста, рятуючись від штучного голоду, організованого радянською владою.

Після перегляду диски з фільмом та цікавими історичними матеріалами передали вчителям та учням понад 40 запорізьких шкіл. Нехай молодь вивчає справжню, не ретушовану, історію рідної землі.