• З літопису наших днів

Приречена на замерзання?

Микола Юрчишин.

Київська область.

Фото автора.

У село Требухів Броварського району я приїхав за телефонним дзвінком 72-річної Ніли Павлівни Сом. Пенсіонерка скаржилась, що замерзає у своїй оселі, бо їй припинили постачати газ.

НІЛА Павлівна через хворі спину та ноги пересувається з допомогою двох костурів. Коли зайшов до неї в хату, здалося, що потрапив не у житлове приміщення, а у погріб — так у ній холодно та вогко.

— Що ж сталося? — запитую у господині.

— Коли ще жив мій чоловік Василь, ніколи не мала жодної заборгованості. Зокрема, й за газ, — розповідає жінка. — По-перше, ціна на нього була значно нижчою, а по-друге, як-не-як, дві пенсії сімейний бюджет складали.

Чотири роки тому чоловік помер, жити на 1600 гривень пенсії стало дуже сутужно. От тоді й почали накопичуватися борги. А тут ще газовий лічильник поміняли із п’ятизначного на шестизначний, а потім зробили навпаки. Вийшла така плутанина, що пенсіонерка нічого не могла второпати в тих цифрах. Одного дня газівники поставили її перед фактом: «У вас заборгованість за газ 35 тисяч 600 гривень. Не сплатите — відключимо».

Ніла Павлівна про ситуацію, що склалася, повідомила телефоном сина Олега, що проживає у селі Дударків сусіднього Бориспільського району. Але той допомогти не захотів.

У квітні нинішнього року Н. Сом перекрили газопостачання. Насилу добралася наступного дня інвалід до Броварської філії з експлуатації газового господарства ПАТ «Київоблгаз». Там із нею уклали договір про реструктуризацію, який дає право споживачу сплачувати борг поступово. Та саме тоді у жінки загострилася хвороба суглобів, майже вся пенсія ішла на ліки та найпростіші харчі, тож борг за газ так і висів непорушним каменем. І через три місяці його знову відключили.

— Рятує старенька електроплитка, яка у будь-який момент може зламатися, — плаче Ніла Павлівна. — По воду ходжу через дорогу до колодязя з дитячими відерками, бо більше не можу донести. Соціального працівника не призначають, бо є рідний син. Субсидію не можу отримати через борги. Нема змоги ні помитися, ні випрати одяг. Із ніг постійно рідина тече, а ганчір’я не сохне. Ворогу не побажаєш таких мук...

— Я вже втомився телефонувати синові Ніли Павлівни, щоб погасив за неї борг, — сказав під час зустрічі требухівський сільський голова Віталій Володимирович Куць. — Але він навідріз відмовляється це зробити. Мовляв, у нього свої проблеми. Сільська рада, на жаль, також не може нічим допомогти.

У Ніли Павлівни Сом ще не повністю згасла надія на під’єднання до її оселі газу. В жовтні їй додали 1400 гривень пенсії, тепер вона одержує три тисячі на місяць. Частиною коштів пенсіонерка готова гасити заборговане, аби її лише не позбавляли тепла взимку. Про все це я розповів начальнику Броварського відділення ТОВ «Київгаззбут» Вікторії Анатоліївні Бойко. Але чиновниця відповіла, що Н. Сом не дотрималася умов договору щодо реструктуризації боргів і більше не має права на повторну таку угоду. А ще зазначила, що бабусі потрібно міняти старе газове обладнання на нове. На це також потрібні гроші. І В. Бойко зробила закид у бік сина.

…Минають останні дні осені. Попереду морози. Невже владі, яка чи не щодня розповідає, як вона піклується про добробут громадян, геть байдуже, що людина може просто замерзнути у своїй хаті? Навіщо Нілі Павлівні безвіз, євроінтеграція, зони вільної торгівлі, інші «досягнення»? Хто обідніє, якщо їй знову реструктуризують борг? Чому соціальна служба «вмиває руки», бо, мовляв, у жінки є рідня? Зрозуміло, що хвора і фактично самотня людина не здатна відстояти свої права та примусити через суд піклуватися про неї. Чи не час на законодавчому рівні розв’язати цю проблему, наприклад, позбавляти права на субсидію, будь-які пільги, врешті-решт, права на спадщину працездатних осіб, які відмовились від немічних батьків? Щодо сина та його сім’ї... Важко нині багатьом, але лише люди без совісті полишають хвору матір напризволяще. Немає такої причини, яка б завадила нормальній людині забрати неньку на зиму до себе. На жаль, напрошується висновок: хвора держава — хворе й суспільство.

За словами керівника управління у справах людей похилого віку та надання соціальних послуг Міністерства соціальної політики Оксани Суліми, нині в Україні близько 700 тисяч самотніх літніх людей. Соціальні послуги їм надають понад 35 тисяч соціальних працівників і робітників. Утім, експерти стверджують: у реальності число одиноких у рази більше. Багато людей змушені доживати на самоті з різних причин навіть при живих родичах. Всі вони можуть опинитись у такій самій ситуації, як і Ніла Павлівна. Чому в енергетичних монополістів є механізми впливу на загнаних злиднями в кут борж­ників, а у державних органів нічого подібного щодо захисту останніх немає? А може, «не стане людини — не буде й проблеми»?