• Важливо

Закон лише на папері

Олена КОЩЕНКО.

ТРЕТЬОГО грудня світ відзначатиме Міжнародний день людей з інвалідністю. В українському суспільстві сьогодні їх налічується 2,6 мільйона — це 6% громадян. При цьому майже 160 тисяч неповнолітніх. Чи не найголовніша соціальна проблема таких дітей — ізольованість, брак спілкування із ровесниками. Посприяти її розв’язанню мав підписаний улітку цього року Закон «Про інклюзивну освіту». Згідно з ним, cпеціальний клас має бути у кожній школі, в якій хоче навчатися така дитина.

Пам’ятається, на ухвалі цього закону тоді добре попіарився уряд. Було широко оголошено: «Кабінет міністрів надав право керівникам загальноосвітніх навчальних закладів створювати інклюзивні класи за заявою батьків дитини з особливими потребами…» Що ж маємо?

На жаль, закон поки що так і залишається на папері. Бо не запущено дієвого механізму його реалізації, не передбачено належного фінансування (виділені «на все про все» з держбюджету за рахунок коштів субвенції 210 мільйонів гривень не варто брати до уваги). Школи виявились просто не готовими приймати таких дітей. Також досі не підготовлено педагогічних кадрів та не обладнано класи…

Тож нинішнього навчального року понад 95% шкіл просто проігнорували підписаний Президентом закон. А якщо десь і вдалося відкрити інклюзивний клас, то хіба що як експеримент, коштом міжнародної спільноти. А ще — неймовірними зусиллями батьків дітей-інвалідів, яким для цього довелося пройти мало не сім кіл пекла, збираючи довідки у різних дозвільних та державних установах, щоб пробити законне рішення. Підсумок — 4180 учнів в інклюзивних класах та ще для 5669 дітей із особливими освітніми потребами навчально-виховний процес організовано у спеціальних класах загальноосвітніх шкіл за місцем проживання. Це крапля в морі порівняно з кількістю дітей-інвалідів у країні. Не кажучи про те, що майже в усіх українських школах для дітей з інвалідністю немає доступу вище першого поверху.