• Домашня аптечка

Еліксир молодості

Микола ЛАВРИК.

с. Житнє

Роменського району

Сумської області.

Увечері так кольнуло у грудях, що довелось прилягти на диван.

— От лихо, — скаржуся домашнім, — сорок літ прослюсарював і не знав, де ж серце, а півроку поїв пенсійного хліба — і на тобі.

— То у вас, дідуню, гіподинамія, — зауважив онук.

— Хвороба якась нова?

— Породжена технічним прогресом. Малорухливий спосіб життя ведете. Вам треба більше ходити, бігати.

Можна й побігати. Зодягнув спортивний костюм, глянув у трюмо на фізіономію і жахнувся: ноги тонкі та довгі, наче шланги, черево з-під сорочки, як гарбуз, видимається. Карикатура та й годі. Якось воно незручно з такою статурою на вулиці показуватись. Тренуватимуся у повсякденному одязі.

Йду до магазину. Вийшовши на пряму вулицю, подався підтюпцем із вистрибом — тільки сумки матляються, люди в сторону шарахаються, дорогу дають. Деякі пальця до лоба прикладають: мовляв, старий трошки теє? Та мені байдуже. Головне — здоров’я.

Повернувшись із магазину, взяв відра і вчесав вздовж вулиці... Молодиця з під’їзду визиркнула, за мною вп’ялася.

— Щось я не бачу, де воно, — сопе у спину.

— Що? — на бігу перепитую.

— Горить де?

...Оглянувся, а мені вже увесь наш двір із повними відрами на п’яти наступає. Зупинився, пояснюю, що так, мовляв, і так — тренуюся.

— Щастя твоє, що ти в батьки мені годишся, — каже молодий бородань. — А то б розписав тебе, мов яйце-писанку.

Бачу, доведеться на старості літ битим ходити. Тож вирішив своє вночі надолужувати. Вислизну з кімнати глупої ночі і в самій піжамі з півгодини навкруг дому гасаю. Ранком підходить сусіда, дивиться жалісливо на мене, як на покійного:

— До лікарів ідіть, Якимовичу, — каже. — Давно помічаю, що ви, бідолахо, на лунатизм страждаєте. Моя бабуся отак як пішла серед ночі, так аж в сусідньому районі її знайшли.

Не знаю, до чого я добігався б, якби не навідалась із приміського сільця сестра.

— Думаю до дочки поїхати, погостювати, — каже. — Ти, будь ласка, за господарством приглянь. Усю роботу погодинно я тобі в зошиті розписала.

Я з охотою погодився. Отам, думаю, вже відведу душу. Навкруги поле, ліс. Біжи хоч і безвісти. Ранком по-сестринському графіку вичистив гній, відігнав корову в череду. Повернувся, а свині лементують, ніби в тину позастрявали. Кури в шибку заглядають — зголодніли. Заправив так-сяк обмішку, нагодував, далі припнув теля на березі, сам пішов у шелюги кропиви свиням нарвати. Напхав півмішка. Коли чую лепетання від села. Бачу: мій бичок зірвався з прикола, по сусідніх городах вибрикує. З півгодини за ним бігав. Насилу залигав його в сутичках. Ухоркався зовсім. Ноги тремтять, лисина парує. Попід стіною ледве до ліжка доплівся. Сусіди самі допорувались, а я прокинувся вранці аж на другу добу.

Ой нене, що робиться! Поперек не згинається, ніби хто туди кілок вставив, руки ломить, насилу штани натягнув. Крекчучи та охаючи, взявся за ранкове порання. По обіді, скупавшись у ставку, відчув приплив бадьорості, пробігся вздовж греблі.

На другий тиждень господарювання зі мною стала метаморфоза відбуватися, приємна, треба сказати. Напуваючи корову, здивувався: відра, що спершу видались пудовими гирями, тепер стали як іграшкові. Кубинський лантух кропиви ніс, ніби наволочку з пір’ям.

Енергія щоденно до мене прибувала — аж через верх хлюпала. Та й вид покращав — постава виправилась, живіт поменшав, матово-жовта лисина взялась свіжим рум’янцем.

Я саме дубовий окоренок розколював, як у двір, відгостювавшись, сестра повернулась.

— Ти при своєму розумі, що отаку колодяку виважуєш? Роки вже які? — для годиться почала мене журити. Та, глянувши на мій молодецький вид, порадувала: — О, та ти свіженький, як ранній огірочок! Що то сільська атмосфера.

Вдома Одарка також приємно здивувалася:

— Ти, Ваню, ніби переінакшився. Очі по-парубоцьки як горять...

— Еге ж, — кажу до подружини, — знайшов нарешті еліксир молодості! Якби не жили в місті, то і тобі дещицю його привіз би... Сестра он готова хоч сьогодні двійко поросят та гусят із десяток нам вділити. Уявляєш, як я ранком птицю на берег віджену, назад кропиви мішок урву. Вигода подвійна: здоров’я нівроку і борщ щоденно м’ясцем задобрений. А домашня ковбаса та запечена гуска найвишуканішій господині святковий стіл прикрасять. Ну то як, може, гайнемо на село пожити? Поки у нас із медициною налагодиться...