• Постаті

Не програв жодної битви

Володимир БУРБАН.

Один із найулюбленіших героїв українського народу, Іван Дмитрович Сірко, якого вісім разів обирали кошовим отаманом Війська Запорозького Низового, брав участь у 52 великих битвах, не програвши жодної, здійснив численні визвольні походи проти Кримського ханства та Османської імперії.

БУВ ВІДОМИЙ у Європі: командував полком найманих козаків-запорожців у заключній фазі достопам’ятної 30-річної війни, боронячи Європу від зазіхань австро-іспанських Габсбургів. Сьогодні досить промовистим є той факт, що за зв’язки з російським повстанцем Степаном Разіним був заарештований і засланий у Тобольськ. Звільнили його тільки завдяки клопотанням запорозького товариства та польського уряду, який гостро потребував військового таланту Сірка, знаючи про загрозу турецько-татарського вторгнення.

До зрадників кошовий отаман був нещадний, про що красномовно свідчить такий випадок. Визволивши з неволі великий гурт земляків, Сірко звернувся до семи тисяч колишніх бранців: «Хто хоче, хай іде з нами на Русь, а хто не хоче, повертайтеся в Крим». Три тисячі обусурманених вирішили вертати назад. Нагодувавши, отаман відпустив їх, довго із сумом дивився вслід, а потім покликав молодих козаків і велів наздогнати відщепенців та порубати до ноги. До мертвих Сірко звернувся такими словами: «Простіть нам, браття, а самі спіть тут до Страшного суду Господнього, замість того щоб розмножатися вам у Криму між бусурманами на наші молодецькі християнські голови і на свою вічну без хрещення погибель…»

По-різному можна сприймати цей моторошний суд. По-різному оцінювали постать Івана Дмитровича Сірка й історики. Наталія Полонська-Василенко писала, скажімо, так: «Він був талановитим стратегом, полководцем, але як дипломат завдав багато шкоди справі визволення України і в критичні моменти нищив її успіхи».

А ось яку характеристику дав Сіркові дослідник історії козацтва Дмитро Яворницький: «Він був хитрий, відважний, пристрасний, не завжди вірний своїм союзникам; він любив подеколи погуляти і добряче випити і під чаркою показати своє козацьке завзяття; він схильний був блискавично захоплюватися новою думкою, новою справою, а потім відмовитися від них і прийти до зовсім протилежного рішення…»

У народі ж Сірка завжди поціновували за найвищою міркою. Бо в любові до України, православної віри він не знав вагань і сумнівів. А найдужче йому боліла слабкодухість «чолових», їх нестримна жадоба до багатства. Генеральна старшина (вважайте, те саме, що сьогодні олігархи!), а за нею дрібніші владці виявляли невтолиму загребущість і продажність. Сам видатний козацький полководець ніколи не був заможною людиною, хоча вертався з походів із казковими трофеями.

Ох, цей «нестандартний» Сірко! Володів божественним даром впливу на маси, його вважали характерником, а татари називали «урус-шайтаном». Покинувши вдома жінку й дітей, він певний час жив на Запоріжжі, цілком віддавшись військовій справі. Поруйнував багато татарських городів і сіл, навіть самого хана вигнав із Бахчисарая і загнав у гори. Брав активну участь у Національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького, але так і не сприйняв прикінцевих актів так званої Переяславської ради.

Історики ставлять у заслугу Сіркові порятунок майбутнього гетьмана Мазепи, який потрапив у полон під час однієї воєнної операції. Познайомившись та перемовившись із бранцем, Сірко сказав, що цей воїн ще прислужиться Вітчизні.

За більш ніж трьохсотлітній відтинок часу особистість Івана Сірка обросла химерними вигадками. Оскільки прижиттєвих його зображень не збереглося, ми уявляємо образ кошового за картиною І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

Дата та місце народження народного героя не відомі. Іван Дмитрович Сірко відійшов у кращий світ 1680 року — помер на своїй улюбленій пасіці на хуторі Грушівка (тепер Іллінка Томаківського району Дніпропетровської області). Але не було спокою прахові його — спочатку могилу, нищачи Січ, зрівняли з землею московити, а за радянських часів у зв’язку з тим, що води рукотворного Каховського моря наблизились до поховання, останки кошового було перепоховано. Череп І.Д. Сірка «досліджували» на чужині — в Ленінграді й лише через двадцять років, на настійну вимогу української громадськості, повернули на Батьківщину. Пам’ятники Сіркові споруджено в селі Капулівка Нікопольського району Дніпропетровщини (де він похований) та в місті Мерефа на Харківщині.